Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

Укр.


 

 Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
 Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
 E-mail: museum0@ukr.net
 
 
Виставка «Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях у мистецтві» або «Феномен червоного Відродження»
Написав Лідія Одегова   
Середа, 23 грудня 2020 09:24

Доля українського художника Григорія Довженка (1899-1980) – яскравий приклад того, як не вміють у нас берегти і таланти, і пам'ять про тих, чия творчість – істинно національна за змістом і духом, сучасна за формою і невтомна в пошуках нового. Тавро «художника-націоналіста» та «бойчукіста» заважало визнанню великого таланту мистця. На жаль, за життя художника Г. Довженка, не відбулося жодної персональної виставки. Його творчу спадщину глядачі мали можливість оцінити на посмертній персональній виставці 1983 р., організованій родичами та друзями художника.

 

Виставка «Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях у мистецтві» або «Феномен червоного Відродження» – перша спроба Миколаївського обласного художнього музей ім. В. В. Верещагіна донести до широкого загалу велич таланту нашого земляка, уродженця с. Полтавки (нині м. Баштанка Миколаївської області), художника-монументаліста Григорія Довженка та познайомити зі знаковим явищем в історії мистецтва ХХ ст. – бойчукізмом. Ініціатором проведення виставки у Художньому музеї ім. В. В. Верещагіна став Баштанський краєзнавчий музей, надавши на виставку 118 музейних предметів (світлини та оригінали робіт Г. Довженка) із власних фондів. Колекція вибраних творів Г. Довженка була передана до Баштанського районного історико-краєзнавчого музею (на сьогодні Баштанського краєзнавчого музею). родиною художника: дружиною Мартою Василівною та дітьми Тарасом та Лесею Довженко.

Виставка експонувалася у МОХМ ім. В. В. Верещагіна упродовж тривалого періоду (серпень – жовтень 2020) і стала значимою подією у мистецькому житті Миколаївщини. Вона познайомила відвідувачів з великою частиною творчого доробку талановитого художника, яка складалася з майже сотні робіт мистця.

Експозиція виставки «Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях у мистецтві» складалася із двох комплексів: І тематичний комплекс – «Фотографії: фотографії робіт Г. Довженка, фотопортрети Г. Довженка, фотографії художника у колі друзів, колег, родичів та ін.»; ІІ тематичний комплекс – «Твори Григорія Довженка». Другий комплекс включав у себе твори живопису, графіки та ДУМ (кераміка та ін.) Г. Довженка, які розміщувалися в експозиційному просторі в довільному порядку, за виключенням компактної групи графічних портретів. Доповненням до експозиції виставки були дві вітрини з книгами, буклетами та іншими друкованими матеріалами про життя та творчість художника.

Григорій Довженко належав до плеяди «бойчукістів», історія якої стала гучною трагедією Розстріляного Відродження за часів радянщини. Історія існування групи художників-бойчукістів у цей період – дзеркало процесів, що відбувалося у мистецтві заполітизованого суспільства. Тогочасна політизована критика то схвалювала, то нищівно критикувала діяльність бойчукістів. Відродження української культури перетворилося на розстріляне, історія і значення якого довгий час замовчувалися. Тільки в останні десятиліття ХХІ ст. творчість художників-бойчуківстів глибоко досліджується Людмилою Соколюк, Сергієм Білоконем, Тетяною Огарковою, Остапом Ковальчуком, Ярославом Кравченком, Вікторією Величко та іншими українськими науковцями, як у мистецтвознавчому, так і в історичному та культурологічному контексті.

Навіть на сьогодні, незважаючи на щиру зацікавленість багатьох дослідників, ще не у всій повноті осягнуто масштабність явища, яке відбулося в українській культурі на початку ХХ ст. і отримало назву бойчукізм. Певною мірою бойчукізм став останньою спробою здійснити великий національний стиль в Україні, створюючи ніби обернене до минулого, проте сповнене нових сенсів модерне мистецтво. Проте бойчукістів від розправи не вберегло навіть їх намагання синтезувати неовізантизм з соцреалізмом.

Неприйняття офіційним мистецьким середовищем та упередженість суспільно-політичної системи СРСР були такими сильними, що художників-бойчукістів знищували фізично. Восени 1936 р. заарештували Михайла Бойчука – керівника майстерні монументального живопису Київського художнього інституту, його дружину С. Нелепінську-Бойчук – керівника майстерні ксилографії, його учнів – І. Падалку та В. Седляра – викладачів інституту, художників-монументалістів. Їх страчено 1937-го: Бойчука, Падалку, Седляра 13 липня, Софію Олександрівну – 11 грудня. Безневинно загинули чесні люди, художники, яким не було рівних за фахом, талантом, самовідданістю творити величне монументальне мистецтво, яке їхнім натхненням та працею розквітло в Україні від 1918 р.

Монументальні твори бойчукістів знищувалися навздогін за авторами. Дотепер вціліли лише окремі ескізні та камерні роботи. За кожною з них чиясь особиста мужність: музейників, які зігнорували директиви про знищення ідеологічно ворожих творів; учнів Михайла Бойчука, які перетворюючись на «соцреалістів», переховували свої ранні роботи; колекціонерів, які розуміли цінність забороненого мистецтва. Навіть політична реабілітація художників 1958 року не дала підстав переглянути ставлення до бойчукізму, що вважався реакційним мистецьким напрямом. Утім художні принципи бойчукізму залишилися у пам’яті безпосередніх учнів та вже їхніх учнів, яким вдалося вижити. У цьому списку Оксана Павленко, Антоніна Іванова, Охрім Кравченко, Микола Федюк, Бер Бланк, Олександр Довгаль, Мойсей Фрадкін, Марія Котляревська, Михайло Зубар, Сергій Колос, Панталеймон Мусієнко, Ніна Федорова та ін.

Серед цієї славної когорти й ім’я нашого земляка, Григорія Довженка. Зараз і прикро, і дивно визнавати, що Г. Довженка засуджували за любов до рідної землі, до свого народу, за пошуки свого «Я» в мистецтві, за те, що він через усе своє нелегке життя проніс методику навчання та настанови улюбленого учителя Михайла Бойчука.

Г. Довженку, який народився у бідній багатодітній селянській родині, довелося пережити багато випробувань долі. На щастя він зустрічав на шляху до мистецтва прекрасних художників-педагогів. У 1916-1917 рр. першими його вчителями стали художники Ю. Куртуков та В. Волков, які познайомили з технікою олійного живопису в дусі реалістичної школи «передвижників». 1922-1926 рр. Г. Довженко навчався у Художньому інституті в Одесі, спочатку в майстерні професора Д. Крайнева. На третьому курсі він перейшов на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Г. Комара, досвідченого майстра-монументаліста, що орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу. В цей період відбулося перше знайомство Довженка з художниками-бойчукістами.

На початку 1970-х рр. Григорій Довженко написав спогади цінні, як достеменного учасника подій, що відбувалися в культурно-мистецькому житті України 1930-х років. У спогадах Г. Довженко написав: «1925 – знайомство з киянами, школою Бойчука. 1927 – із самим Бойчуком. Почав вивчати особливості школи Бойчука…

… 1930 року восени, перед навчальним роком, я отримав із Києва запрошення на педагогічну роботу в Художній інститут. Дав згоду, і мене зарахували по згоді на роботу асистентом на живописний факультет в майстерню Федора Івановича Кричевського.

Так я потрапив у київську сферу художників, де вирувало творче життя, велися суперечки, диспути, пошуки в мистецьких напрямках». (Довженко Г. Із спогадів про Бойчука і бойчукістів. Сторінки щоденника, публікується вперше. – Наука і суспільство, березень 1990. Київ, Радянська Україна. 33-36 с. – С. 33-35).

У 1930-х рр. у Києві точилася боротьба між кількома творчими об’єднаннями (Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ), Асоціація художників Червоної України (АХЧУ), Об’єднання молодих митців України (ОММУ)) про те, як краще оволодіти високою майстерністю у монументальному, графічному, декоративно-прикладному мистецтві. Після виходу постанови уряду «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932) було розпущені всі художні об’єднання і створена єдина організація Спілка художників України.

У Київському художньому інституті вирувала боротьба за соціалістичний реалізм по всіх факультетах. Г. Довженко писав у своїх спогадах: «Посилилася боротьба з проявами формалізму в інституті (конструктивізм В. Татліна…), розпочалася жорстока критика методу викладання на монументальному факультеті М. Л. Бойчука та його найкращих послідовників – Седляра В. Т., Падалки І. І., (а також) Нелепінської-Бойчук, Липківського І. Тоді «пришивали» їм що завгодно: формалізм, націоналісти, «іконообразіє», тягнуть назад, «назаднецтво», шкідників і дійшло до «ворогів народу». Це говорилося на різних зборах і друкувалося в пресі. … Стосунки між станковістами і монументалістами, як їх тоді називали бойчукістами, розгорталися неприязно все більше і більше, це відбивалося на творчій роботі педагогів і студентів». С. 36. (Довженко Г. Із спогадів про Бойчука і бойчукістів. Сторінки щоденника, публікується вперше. – Наука і суспільство, березень 1990. Київ, Радянська Україна. 33-36 с. – С. 36).

Будучи з 1925 р. членом АРМУ та поділяючи ідеї та методи бочукістів. для Г. Довженка склалася «пікова ситуація» і він опинився «між трьома «вогнями»». Врешті-решт події мали таке завершення: «Попрацював я один рік з Федором Григоровичем, і на цьому наші творчі зв’язки урвалися. Він виїхав до Харкова, а мене перевели викладачем рисунка і живопису на політосвітній і педагогічний факультети, а пізніше я ще вів рисунок на архітектурному факультеті». (Довженко Г. Із спогадів про Бойчука і бойчукістів. Сторінки щоденника, публікується вперше. – Наука і суспільство, березень 1990. Київ, Радянська Україна. 33-36 с. – С. 36).

Г. Довженко викладав у Київському художньому інституту більше 5 років (1930-1936). А з 1936 «переключився на творчу роботу», проте вільно творити він так і не зміг.

Клавдія Довженко, онука Г. Довженка, писала про цей важкий період життя та творчості митця: «Захоплення візантійськими іконами, своєрідне поєднання українських традицій та сучасних форм у монументальних розписах були яскравою сторінкою творчого становлення особистості молодого митця. Після періоду плідної роботи та творчого піднесення настають важкі часи звинувачень у формалізмі. Тільки випадок допоміг йому уникнути тяжкої долі своїх друзів». (Клавдія Довженко. Шлях у мистецтві. // Клавдія Довженко, Олег Требух. Григорій Овксентійович Довженко. Каталог робіт із зібрань Баштанського краєзнавчого музею. – Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г. В. 2019. – 64 с. – С. 5).

Політизованість мистецького життя радянської України тяжко відбилася на творчому житті Г. Довженка, призвела до глибоких моральних страждань. Олена Скидан у своїй розвідці «Життя, віддане мистецтву», розповідає про випадок, що врятував художника від арешту, але зламав життя іншій порядній людині. «Про нього ми дізналися із розповіді сина художника – заслуженого архітектора України Тараса Григоровича Довженка.

До ювілейної дати – 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції (1937 р.) у Києві готувалася виставка. Григорій Довженко працював над картиною «Смерть Саєнка», писав її у властивому йому бойчуківському стилі. Ескіз було затверджено Міністерством культури України, навіть сплачено аванс. Все ніби йшло за планом. Але тільки-но картину було закінчено, до художника завітала заступник міністра культури, більш-менш йому знайома, і глянувши на картину, наказала її негайно знищити. Коли художник відмовився це зробити, вона доручила цю справу чоловікові, що її супроводжував. І той, не роздумуючи, порізав свіже полотно на шматки. Григорій Овксентійович ще не встиг прийти до тями, думаючи: який твір тепер давати на виставку і що казати в міністерстві, – як незабаром вночі з’явилися нові «гості» – люди з КДБ. Вони вимагали показати картину. І з’ясувавши, що з нею трапилося, забрали шматки полотна і пішли. Через декілька днів Григорій Овксентійович дізнався, що заступника міністра культури було заарештовано. Тільки тоді він збагнув, що ця мудра жінка своїм благородним і мужнім вчинком врятувала його від арешту. З того часу її доля нікому не відома. То був страшний удар для Довженка. Його все життя мучила думка, що він когось зрадив. Цей випадок на деякий час відтяв йому потяг до створення великих історичних полотен». (Скидан О. О. Життя, віддане мистецтву. VIII Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв, Можливості Кіммерії, 2010. – 400 с. – С. 364).

На долю Довженка випали не тільки часи сталінських репресій, а й Друга світова війна та важкі повоєнні роки…

Широко залучаючи світлини до експозиції виставки «Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях у мистецтві», музейникам вдалося розкрити творчий шлях художника на тлі його особистої життєвої біографії, що була невід’ємною від долі країни.

У першому комплексі експозиції виставки – «Фотографії: фотографії робіт Г. Довженка, фотопортрети Г. Довженка, фотографії художника у колі друзів, колег, родичів та ін.» – представлено більше 20 фотографій: «Г. Довженко з батьками» (1930-ті), «Г. Довженко з мамою і братами» (кін. 1920-х), «Г. Довженко з рідним братом Дмитром біля батьківської хати» (1930-ті), «Г. Довженко з дружиною Наталкою та сином Тарасом» (1931), «Г. Довженко на кінопробах» (1929-1930), «Г. Довженко в Новій Каховці. Робочий процес» (1950), «Г. Довженко проводить лекцію для бригади майстрів» (1950-ті), «Кам’яні вишиванки» Г. Довженка – мистецька спадщина України», «Г. Довженко з сином Тарасом біля літнього відкритого театру» (1952), «Палац культури. Знаменита жар-птиця» (1952-53), «З дружиною Мартою та дочкою Лесею» (1954), «Г. Довженко з родичами» (1956), «Г. Довженко з братами» (1969), «Г. Довженко в майстерні» (кін. 1970-х), два великі фотопортрети художника, які передавали образ художника у зрілому віці та ін. Фотографії супроводжувалися пояснювальними текстами з інформацією про героїв світлин та події з життя художника.

Розміщена на початку експозиції виставки, кольорова фоторепродукція живописного портрету батьків Г. Довженка давала уяву про оригінал малярського твору «Портрет батьків», що експонувався на посмертній виставці творів Г. Довженка.

Другий комплекс виставки представляв живописні та графічні роботи, а також предмети ДУМ, виконані Г. Довженком, що належать збірці Баштанського краєзнавчого музею.

Знайомство з творчою спадщиною Г. Довженка в експозиції виставки розпочиналося з графіки: 20 графічних аркушів, що були створені у воєнні роки, а один на поч. 1950-х рр.

Коли запеклі бої вже точилися на околицях Києва, Г. Довжинко з дружиною та малим сином евакуювався до Таджикистану. В Душанбе Довженко очолив оборонну секцію Спілки художників, був учителем малювання, працював на будівництві електростанції поблизу Душанбе – ВорзобГес, де написав майже сотню графічних портретів жителів Таджикистану.

Клавдія Довженко (онука художника) писала про творчість Григорія Довженка воєнного періоду: «Евакуація в Таджикистан в 1941 р. залишила нам чудові замальовки східного побуту та портрети воєнних років, цікаві антивоєнні плакати, ескізи до монументальних розписів». (Клавдія Довженко. Шлях у мистецтві. // Клавдія Довженко, Олег Требух. Григорій Овксентійович Довженко. Каталог робіт із зібрань Баштанського краєзнавчого музею. – Поліграфічне підприємство СПД Румянцева Г. В. 2019. – 64 с. – С. 5).

В експозиції виставки графічні твори Г. Довженка були представлені компактною групою (21 графічних аркуш): виконаний в 1952 р., акварельний пейзаж «Яблуня і море» та 20 графічних робіт, написаних у період 1941-1944 рр. Три жанрові акварелі – «Повернення додому» (Таджикистан, 1941/44), «Зустріч на вулиці» (1942), «На околиці» (1941/44) експонувалися на одному планшеті з роботою «Яблуня і море», а 17 графічних портретів – кожний окремо рядами. У портретних роботах художник вміло передав жіночі та чоловічі національні типи таджиків, образи людей різних професій. Створюючи портретну серію, Г. Довженко використовував різні графічні матеріали (папір; олівець, кольорові олівці, акварель).

Ряд портретів виконані у змішаній техніці – «Портрет Махмудова Убая – ударника будівництва ВорзобГес» (олівець та акварель, 1943), «Портрет Якубова Умера – агронома» (олівець та акварель, 1943), «Портрет ударниці ВорзобГес» (олівець та акварель, 1941/43), «Портрет Ахмедова Тагі (ударник будівництва ВорзобГес з колгоспу «Сталіна»») (кольоровий олівець та акварель, 1944), «Портрет Абдулаєвої Шаріфи у весільному одязі» (кольоровий олівець та акварель, 1943).

Декілька портретів виконані графітним олівцем на папері: «Портрет Деканоб Субджана – ударника будівництва ВорзобГес» (1941), «Портрет колгоспника Саідова Файзула» (1941/44), «Портрет чоловіка» (1943), «Портрет колгоспника – передовика» (1943), «Портрет Азімова (колгосп «Партизан Сурх») (1943), «Портрет Хасанова Сафі. 72 роки – ударник будівництва ВорзобГес» (1944), «Портрет О. Ходоярова» (1943).

Кольоровими олівцями створені портрети: «Портрет «Наречена»» (1943), «Портрет стахановця Сокірова Ібрагіма».

Окремою групою експонувалися три міські пейзажі під однойменною назвою «Хрещатик», виконані графітним олівцем у 1944 р. На папері художник майстерно змалював зруйновані війною будівлі на Хрещику. Можливо, художник зобразив руїни свого будинку на вулиці Енгельса, де він мешкав до війни. Відомо, що все майно художника, включаючи ранні твори, згоріло в зруйнованому будинку.

У 1950-ті рр. Г. Довженко працював над великими монументальними проєктами в Новій Каховці, на Донеччині, у Рівному, на Хмельниччині, розробляв безліч чудових ескізів до орнаменті, творів ДУМ.

На жаль, майже всі монументальні твори (особливо розписи) були знищені за часів тоталітарного режиму. В експозиції виставки представлено декілька фоторепродукцій його відомих робіт, що дають певну уяву про оригінали творів митця. Це чорно-білі фоторепродукції робіт – «Пісня про волю» (1926) та «Дари землі. Чернігівський будинок культури «Хімік», 1970, фреска).

Видатного українського художника-монументаліста Григорія Довженка ніколи не полишала думка про високу національну ідею. Під впливом давніх друзів, зокрема С. Колоса, І. Врони, О. Кравченка, О. Бізюкова, з якими Г. Довженко відновив дружньо-творчі зв'язки наприкінці 1960-х – у 1970-х роках, митець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини. В середині ХХ ст. майже перестала існувати високо художня школа монументального мистецтва, створена М. Бойчуком упродовж років цілеспрямованої дослідницької й педагогічної праці. Увібравши все найкраще із скарбниці світового, а головне, народного мистецтва, вона сама була явищем світового рівня. І Григорій Довженко, працюючи з 1946 р. в інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, поклав за мету відродити втрачене. Разом з іншими колегами він розробляє питання синтезу мистецтв. Уже 1947 р. в його майстерні з’явилися перші ластівки відродження – фрескові портрети. Потім, 1950-1960 рр., тривало поступове обстоювання позицій монументального мистецтва. Г. Довженко багато років викладав техніку монументального мистецтва, у тому числі – техніку фрески в Київському училищі прикладного мистецтва. Все життя подумки повертаючись у молоді роки, мріяв витворити фреску або мозаїку на великій стіні.

Серед найвідоміших творів Г. Довженка вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти – улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів. В експозиції виставки були представлені ескізи Г. Довженка: «Засновники Києва – Кий, Щек, Хорив і їх сестра Либідь» (Ескіз до мозаїчного оздоблення кінотеатру «Ровесник» у Києві. 1972. Темпера).

Тема історії Київської Русі знайшла втілення в декількох, представлених на виставці, творах художника: «Напуття Ярослава» (темпера, картон, 1968); «Золоті ворота» (варіант ескізу оздоблення №4, 1971); «Прометей» (1970-ті рр.) та ін. У вітрині №1, де експонувалося біля 20 музейних предметів, був показаний «Ескіз для фрескового живопису «Дари Землі»».

Григорій Довженко активно працював у галузі станкового живопису, створюючи портрети, пейзажі, натюрморти. В експозиції виставки експонувалося чимало таких робіт. Зокрема в правій частини зали №9 були представлені композиційно та колористично виразні натюрморти «Червоні жоржини» (1961) та «Білі півонії» (1963), а в лівій частині – «Маки та троянди» (1960) і «Баштанка. Натюрморт з хлібиною» (1960).

Високим професійним рівнем живопису привертали увагу глядачів ліричні пейзажі мистця – «Околиці Києва» та «Осінній пейзаж з ялинами» (1961).

Портретний доробок художника ілюстрували виразні портрети людей мистецтва: «Грай, моя бандура! Портрет композитора А. Миньковського» (1978), «Портрет Олександра Назаровича Сороки» (1964/69), «Портрет Григорія Гуровича Верьовки» (1979), «Портрет Івана Микитенка» (1970/79), «Іван Франко» та «Здрастуй, моя рідна Батьківщино!» (портрет О. Довженка). Портрети майстерно виконані темперою на картоні. «Для всіх їх характерне масштабне зображення постатей, майже на всю висоту, на тлі різко скороченого вглиб краєвиду. Сюжетне мотивування стану зображеної людини майже відсутнє, духовний стан абстрагований від миттєвого настрою, розкривається через оповідну канву зображально-інформативних фонів полотен. Учасники хорів, народного та академічного, величезні гарні квіти обрамовують, наприклад, портрет О. Сороки (1977 р.), вдало поєднуючись із пейзажними мотивами, зворотною перспективою. Образи митців художник подає у їхній діяльності, у творчій праці, де і розкривалася для нього суть людського характеру, в якому неповторно злились індивідуальне й суспільне». (Скидан О. О. Життя, віддане мистецтву. VIII Миколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв, Можливості Кіммерії, 2010. – 400 с. – С. 365).

Григорій Довженко все життя перебував у творчих пошуках. Розвивав прийоми школи монументального живопису М. Бойчука, культивуючи умовно-площинну манеру письма із. виразним тяжінням до декоративності. Виконав значну кількість рельєфів, розписів та мозаїк на архітектурних спорудах. Розробляв різьблення на сухому тиньку, розпис на основі поліхлорвінілової смоли. За розроблення і застосування поліхлорвінілових смол у розписах художник отримав авторське свідоцтво Державного Комітету по відкриттях та винаходах при Раді Міністрів СРСР 1949 р.

Цікава історія створення Г. Довженком «кам’яних вишиванок» у Новій Каховці. Зі знаменитим кінорежисером Олександром Довженком Григорій познайомився на Одеській кінофабриці на початку 1930-х рр. Олександр Петрович був тоді режисером, А Григорій Овксентійович – художником і навіть грав у фільмах епізодичні ролі. У 1952 р. О. Довженко приїхав у Нову Каховку з Москви. Його вразило, що всі будинки в місті однотипні, сірі й невиразні. Написав листа до Академії архітектури, прислати майстрів, які б оздобили фасади будівель. У грудні Академія направила до міста групу архітекторів, скульпторів і художників для оформлення міста. До цієї групи входив Григорій Довженко.

Г. Довженко працював над прикрашенням архітектурних споруд Нової Каховки разом з відомим київським архітектором Миколою Катериногою та своїм сином Тарасом. Їм допомагала група художників і студентів. Творча робота відбувалася з 1952 по 1955 рік. Виконані художником різьблення по сирому тиньку знаходяться на фризі, в люнетах отворів Палацу культури. Це оздоблення було визнано найбільш вдалим. Орнаментальними панно прикрашені фасади дитячих садків, шкіл та будинків у старій частині міста. Вони різноманітні і не повторюються. Так само оздоблений літній театр. Г. Довженко зумів втілити настанови українських монументалістів і розвинути досвід «бойчукістів». У його орнаментах переважає ліричність як національна традиція українського мистецтва. Стилізовані фігури, переплетені візерунки з птахами і рослинами – це своєрідний ритм, що виражає піднесене сприйняття життя, ідею духовного відродження. Нині «кам’яні вишиванки» називають шедеврами півдня України та унікальним спадком держави. Проте 1955 р., в статтях, що вийшли в республіканських виданнях, Г. Довженка критикували за «архітектурні надмірності». Його шедеври називали непотрібним «вицяцькуванням».

В експозиції виставки у двох вітринах були представлені експериментальні твори Г. Довженка в галузі ДУМ (кераміка, полива та ін. матеріали і техніки): «Кобзар (песней новой воспевайте свободу на раб ской земле)», «Тополя», «Козак Мамай», «Каховська ГЕС («І на оновленій землі…» за Шевченком), «Дари землі» (українка з хлібом) (всі 1964); фрагмент керамічної палітри «Гармонізація кольорів»; «За думою дума роєм вилітає» (кераміка, полива, декоративний розпис) та ін.

У лівій частині зали №9 (на стіні) експонувалися 2 твори ДУМ – «Ф. Енгельс» (портрет на сухому тиньку) та фреска «Муза Шевченка» (1968), на звороті якої автором написані рецепти різноманітних розчинів та матеріалів з якими він експериментував.

На жаль не всім творчим задумам і проєктам Григорія Довженка судилося здійснитися. Художника не стало – 21 квітня 1980 року. Частина творчої спадщини митця була передана на його малу Батьківщину, в Баштанський краєзнавчий музей.

Виставка «Григорій Довженко – художник-бойчукіст. Шлях у мистецтві» або «Феномен червоного Відродження» – була помітною подією у виставковій роботі МОХМ ім. В. В. Верещагіна. Вона завершилася (13 жовтня 2020 р.) цікавим заходом – презентацією каталогу «Григорій Овксентійович Довженко. Каталог робіт із зібрань Баштанського краєзнавчого музею» (2019), написаний авторами-укладачами Клавдією Довженко та Олегом Требухом.

Представлені на виставці роботи, безперечно, стали поштовхом для подальшого вивчення творчості видатного українського художника-монументаліста і живописця Григорія Довженка та його ролі в українському мистецтві.

 

 

Завідувачка науково-методичного сектору                             Л. І. Одегова

 

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив