Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

Укр.

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
Образ останнього гетьмана України в офорті Георга Фрідріха Шмідта «Портрет К. Г. Розумовського»
Написав Лідія Одегова   
Вівторок, 08 жовтня 2019 13:13

Портретна галерея колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна дуже різноманітна та цікава. Останнім часом значно посилився інтерес глядачів до художніх образів визначних діячів історії, культури та мистецтва України. Відрадно, що з 2018 р. у залі №2 постійної експозиції музею посів своє достойне місце офорт «Портрет К. І. Розумовського», створений німецьким гравером Георгом Шмідтом у 1762 р. з копії живописного «Портрета графа К. Г. Розумовського» написаного французьким художником Луї Токке у 1758 р. Офортний портрет останнього українського гетьмана поповнив збірку музею ще в 1987 р. (надійшов із Державного Російського музею, РФ).

Цікаво, що портретованого (Кирила Розумовського) та художників (Георга Шмідта і Луї Токке) об’єднувало не тільки те, що вони були сучасниками, а й різний за ґатунком та змістом, проте вагомий, вклад у розвиток образотворчого мистецтва свого часу.

Автор графічного портрета Розумовського, Георг Фрідріх Шмидт (1712–1775), – відомий німецький художник, гравер на міді, майстер офорта, ілюстратор. Він був академіком Паризької академії живопису і скульптури, Російської Імператорської Академії мистецтв (1765), королівським придворним гравером. У 1757 р. прусський король направив Шмідта на 5 років у Санкт-Петербург для роботи у гравірувальному класі при Академії наук. 1759 р. він очолив при створеній Академії мистецтв гравіювальний клас. По закінченню контракту повернувся до Берліна. Усіх дошок гравірованих Шмідтом, налічується близько 300, дев’ятнадцять із цих гравюр виконано ним у Росії.

Георг Шмідт створив офорт «Портрет К. І. Розумовського» у 1762 р. з копії живописного «Портрета графа К. Г. Розумовського» написаного Луї Токке у 1758 р. Обидва художники певний час перебували у Росії, де й були створені портрети Кирила Розумовського.

Таким чином зрозуміло, що хронологічно спочатку був написаний живописний портрет Розумовського, а потім – офортний. Автор олійного портрета Кирила Розумовського Луї Токке – французький придворний живописець, блискучий представник рококо. Славу і популярність Токке набув ще в ранній період творчості, коли працював при Дворі Людовіка XV. Луї Токке ввійшов в історію мистецтва як блискучий майстер парадного портрета. Художник в основному працював у Парижі, але в 1756–1758 рр. був запрошений в Росію канцлером Воронцовим для написання портрета імператриці Єлизавети Петрівни. У Росії він користувався неймовірним успіхом. Відомо, що Токке написав портрети імператриці Єлизавети Петрівни, графа Кирила Розумовського та інших вельмож. Тяжіючи до інтимності портретної характеристики, Токке водночас послуговувався і традиційними формами парадної композиції Гіацинта Ріго. Його твори мають ретельно окреслену композицію, проте тонка характеристика моделі часто ховається за декоративними прикрасами, увагою художника до одягу та окремих його деталей. При цьому портрети Токке завжди вирізняє чіткий рисунок, і художник завжди ефектно представляє свою модель. Все вищевказане стосується і живописного «Портрета графа К. Г. Розумовського» – типової роботи для творчості Л. Токке. На жаль, в колекції МОХМ ім. В. В. Верещагіна цього портрету немає.

Маючи перед собою якісний живописний твір «Портрет графа К. Г. Розумовського» (1758) французького художника Луї Токке, німецький гравер Георг Шмідт створив чудовий офорт «Портрет К. І. Розумовського».

Графічна робота Шмідта «Портрет К. І. Розумовського» свідчить, що автор вільно, легко і з тонким артистизмом володів технікою офорту поєднуючи її з різцем. Він прекрасно відчував і передавав всю багату гаму відтінків чорно-білого, якою він з такою виразністю і пластичністю моделював свій портретний аркуш. Поряд з величністю та парадністю проступає і реалістична виразність образу Кирила Розумовського. Вміло моделюючи обличчя гетьмана, Шмідт особливо підкреслив виразний погляд очей. Художник віртуозно передав аксесуарну частину портрета: мережива, муар орденської стрічки, блиск нагород та булави тощо. У графічному портреті Кирила Розумовського вражає художній смак та такт художника-графіка Шмідта, розумна стриманість у поєднанні чистого офорта в світлих та прозорих місцях з технікою різця, сміливість у повних грації рішень у місцях затемнених та тіньових.

Розглядаючи офортний портрет графа Кирила Розумовського, який був найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, зрозуміло, що не багатство було головним у житті цієї людини. Гордо і впевнено тримає він у руці булаву – символ гетьманської влади. Саме йому долею судилося стати останнім українським гетьманом Війська Запорозького (1750–1764). Згадаємо, що 5 травня 1747 р., на домагання козацької старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, російська імператриця Єлизавета Петрівна іменним указом «Про буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» відновила гетьманат. 4 березня 1750 р. на Глухівській Раді за вказівкою імператриці Єлизавети гетьманом Лівобережної України заочно (Розумовський не був присутній) було обрано 22-річного Кирила Розумовського, однак лише у 1751 р. він прибув до Глухова, де старшинська рада обирає його гетьманом. Було пишно відсвятковане обрання гетьмана. На честь свята салютували з 101 гармати. Паралельно велася стрільба з рушниць. Учасникам елекції з українських полків «для веселощів» було видано 900 відер горілки.

У своїй присязі, даній Єлизаветі Петрівні у двірській церкві, Розумовський зобов’язувався бути «вірним, добрим і слухняним рабом і підданцем і народ малоросійський до вірності і послуху приводити». Але натомість він, як і його оточення з-поміж найпередовішої української старшини, яка свято зберігала пам'ять про часи Хмельницького, Мазепи, використав відновлення гетьманства як можливість відродження й зміцнення української державності. До складу Гетьманщини відходять Запорозька Січ і Київ. Протягом 1760–1763 рр. проводилася судова реформа, наслідком якої Гетьманщина мала перетворитися з військової на цивільну державу. Гетьман проводив реформи в армії та освіті; почав розбудовувати Батурин, де планував відкрити університет. У своєму правлінні Лівобережною Україною (яка одержала в той час місцеву назву Гетьманщини) К. Розумовський орієнтувався на ідеал освіченого абсолютизму, що утверджувався тоді у провідних державах Європи. Гетьманщина знову стала автономним, у межах Російської імперії, державним утворенням.

Незважаючи на те, що К. Розумовський рідко бував в Україні (справами відав Г. Теплов) він все-таки провів значні реформи, бо їх доля більше залежала від їх просування в Петербурзі, ніж у самому Батурині. Йому вдалося провести реорганізацію козацьких військ та створення при гетьманові інституційно оформленого старшинського дорадчого органу із законодавчою ініціативою – Генеральних зборів. За К. Розумовського статус козацької старшини зрівнявся зі статусом російського дворянства та польської шляхти, однак ця верства не стала замкнутою. Були забезпечені досить надійні канали для можливості переходу в неї людей з інших станів українського суспільства – міщанства, духівництва, рядового козацтва. Він завершив судову реформу, розпочату Данилом Апостолом. Піклувався про розвиток української культури та освіти.

Після смерті Єлизавети Петрівни (24 грудня 1761 р.) імператором став Петро ІІІ. Однак влада його тривала недовго. Незабаром імператрицею стала Катерина ІІ. Вона посилила централістичну політику щодо України. З іншого боку, соціальна політика К. Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К. Розумовського викликали опір шляхетської аристократії. У 1763 р. імператриця Катерина ІІ отримала прохання від старшини закріпити гетьманство за родом Розумовських. Це було однією з причин ліквідації гетьманства. За таких умов Катерина ІІ змусила Кирила Розумовського відмовитися від гетьманської булави. 10 листопада 1764 р. вийшов указ про ліквідацію українського гетьманства.

Понад 30 років прожив К. Розумовський за межами України: У Петербурзі, Москві, своєму підмосковному маєтку Петровське-Розумовське. І тільки у 1794 р. він повернувся на батьківщину та оселився в Батурині, де прожив останні 9 років. Там він і помер 3 січня 1803 року.

Віддаючи належне державницьким національним заслугам останнього гетьмана України, варто згадати, що граф К. Розумовський багато зробив для розвитку науки, культури і мистецтва в Росії та Україні. У 18-річному віці Розумовський став п’ятим президентом Імператорської Академії наук, яку він розділив на Академію та університет. 1747 р. Академія наук була перетворена на Академію наук і мистецтв. Згодом, у 1754 р. за наказом Розумовського, була створена комісія «для отрешения излишеств от Академии» і Академія Розумовського (художні відділи при Академії наук – так звана стара Академія) активно розвивалася. Однак у 1757 р. камергер І. Шувалов заснував нову Академію мистецтв, яка також знаходилася у Петербурзі (спочатку була при Московському університеті), а потім була перетворена в самостійну «Академию трех знатнейших художеств». Розумовський не погодився на об’єднання старої і нової Академії. Невдовзі стара Академія не витримала конкуренції з новою Академією Шувалова і фактично перестала існувати. Директор нової Академії (з 1766) граф В. Орлов скасував у старій Академії всі художні палати, але змушений був залишити декілька майстрів рисунка і граверів для виконання анатомічних та ботанічних рисунків. Науковий і навчальний заклад заснований в Петербурзі в 1757 р. Імператорська академія мистецтв (петербурзька Академія мистецтв) у XVIII ст. запрошувала іноземних викладачів, посилала деяких випускників на стажування за кордон, поповнювала колекцію в самій Академії та ін.

Джерела свідчать, що президент Академії Кирило Розумовський запросив до Росії німецького гравера Георга Шмідта, автора свого майбутнього портрета в образі гетьмана України. Про це можна дізнатися з книги «Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России» (Москва, 1990), яка є своєрідною енциклопедією російського мистецтва XVIII ст. У першому томі цього джерела зібрані дані про живопис, скульптуру та архітектуру, гравірування, шпалерах, медальєрне мистецтво, феєрверках та ілюмінаціях. Будучи, по суті, першим досвідом створення історії російського мистецтва, записки Штеліна цікаві і як свідчення людини, тісно пов’язаної з художнім життям епохи, історика і знавця мистецтва, колекціонера, поета, вченого. Серед матеріалів Я. Штеліна стосовно мистецтва, є листи – особливе і дуже цікаве джерело інформації. Їх адресати – замовники творів мистецтва, художники, любителі живопису, особи з якими Штелін був пов'язаний завдяки роду своєї діяльності як голова Художнього департаменту, а пізніше Академії мистецтв при Академії наук. В них можна зайти велику кількість подробиць про створення творів образотворчого мистецтва, життя та творчість художників (сучасників Якоба Штеліна) в тому числі і про Г. Ф. Шмідта.

Безпосередньо з листа Якоба Штеліна до Георга Шмідта (січень 1757 року) дізнаємося, що Шмідта до Росії запросив граф Кирило Розумовський. «2. Г. Ф. Шмидту, январь 1757 года. Я имею честь сообщить Вам, что гетман, президент императорской Академии наук и художеств в Петербурге, господин граф Розумовский, принял похвальное решение доставить названной Академии умелого гравёра и хорошего академического живописца, увидел эстампы, исполненные с Ваших гравюр, которые мы признали достойным предметом для нашей Академии. Его превосходительство поручил мне обратиться к Вам, чтобы узнать, соблаговолите ли Вы принять место первого гравёра в нашей Академии на приличных условиях…» (Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. Том І. – М.: Искусство, 1990. – 448 с. – С. 415). Дата на листі свідчить, що запрошення одному з кращих європейських граверів середини XVIII ст. Георгу Фрідріху Шмідту було надіслано ще за життя попереднього керівника Гравіювальної палати І. Соколова.

Отримавши від Шмідта згоду на співпрацю, Штелін продовжує уточнювати умови роботи німецького гравера, листуючись з Григорієм Тепловим (1711–1779), асесором Канцелярії Академії наук, з 1746 р. секретарем президента Академії наук графа К. Розумовського.

Лист Теплову (20 березня 1757 року) яскраво змальовує боротьбу Штеліна за укріплення позицій Художнього департаменту Академії наук. «3. Г. Н. Теплову, 20 марта 1757. Ответ знаменитого гравера Шмидта из Берлина, полученный, наконец, три дня назад, дал мне приятную возможность побеседовать с Вами несколько минут. Прилагаю при сем оригинал. Будьте добры, передайте его господину гетману и сообщите мне позднее ваши решения по этому вопросу, чтобы я мог ему ответить без задержки. Моё мнение по этому вопросу сводится к следующему: это правда, что Шмидт требует много, но правда так же, что один умелый мастер, как Шмидт, наверняка стоит много больше, чем полдюжины посредственностей, особенно для учеников, которых он должен обучать. Ибо фонд Академии и доходы от искусства дают средства содержать несколько умелых мастеров к большой пользе нации и чести Академии. Я дам ему 1200 рублей в год. Каждая гравюра, которую он выполнит сам, будет оплачена отдельно по стоимости, о которой договоримся, как только он будет здесь. В случае изменения цены он не оставит свое место, особенно потому, что стоимость, не будучи установленной в контракте, всегда будет произвольной, как с одной, так и с другой стороны. Для его переезда я предоставляю 300 рублей и квартиру при Академии или по соседству с ней для него и всех его учеников. Мосье Токке, который при всеобщем одобрении завершает портрет Её императорского величества, много выигрывающий рядом с портретом мосье Ротари, вчера в присутствии многих придворних, превозносил господина Шмидта. Он рассказывал, что Шмидт получал в Париже 10 тысяч ливров и что с ним расстались с большим сожалением, добавив, что от 3 до 4 тысяч рублей не было слишком много, особенно потому что у него настоящий талант обучать хороших учеников». (Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. Том І. – М.: Искусство, 1990. – 448 с. – С. 416, 417).

Дуже цікавим видається лист Штеліна до Розумовського (21 вересня 1757 року), який містить подробиці про приїзд до Петербурга гравера Шмідта і про перші ознаки боротьби між щойно заснованою «Академией трех знатнейших художеств» і Академією мистецтв при Академії наук за гарних викладачів, учнів та в підсумку – за зміцнення свого положення.

«7. К. Г. Розумовскому, 21 сентября 1757 года. Имею удовольствие сообщить Вашему превосходительству, что гравер Шмидт прибыл сюда морем три дня назад. Это мужчина в лучшем возрасте, здорового вида, загорелое лицо, полные огня глаза, непринужденные манеры, твердый и солидный в речах и вовсе не педант в своем искусстве. Он сказал мне по секрету, что потихеньку ускользнул из Берлина, чтобы не наделать шума. Вчера Его превосходительство камергер Иван Иваныч публично поздравил нас с этим приобретением, заявив в присуствии большого общества у него, что, наконец, Академия узнала цену настоящего мастера искусства, что он обязуется платить ему половину оклада, и что я должен велеть записать в Канцелярии Академии, что он сдержит свое слово. Он прибавил мне на ухо, что надеется на согласие Академии предоставить ему пару гравировальных учеников, способных извлечь пользу от такого преподавателя, потому что в его Московской Академии еще нет учеников, способных получить пользу от Шмидта и через несколько лет удовлетворить своему назначению в московской Академии». (Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. Том І. – М.: Искусство, 1990. – 448 с. – С. 419, 420).

Відомо, що Георг Шмідт працював в Росії з вересня 1757 по серпень 1762 р. Це був дуже насичений період його творчості. За свідченнями Штеліна, Георг Шмідт чудово гравірував «на меди портрет императрицы Елизаветы с оригинальной картины Токке на большом листе и погрудные портреты знатных господ». Перебуваючи в Петербурзі він виконав портрети графа М. Воронцова, графа Н. Естерхазі, графа П. Шувалова, камергера І. Шувалова та ін. Будучи дуже зайнятим, він не вкладався в строки виконання офортного портрету графа К. Розумовського, про що з жалем писав Штелін (18 лютого 1760 року) у листі до Розумовського. «12. К. Г. Разумовскому, 18 февраля 1760 года. Я хотел бы, чтобы господин Шмидт был немного болем честным в исполнении многих пунктов своего договора и особенно в отношении портрета Вашего превосходительства. Обязавшись закончить этот портрет за один год, он сделал до сих пор не более половины. С самого начала он был согласен работать над ним паралельно с большим портретом Её императорского величества. За это время он завершил портрет графа Петра Шувалова для фронтисписа книги об артиллерии. Мои упреки почти поссорили меня с ним. После этого я больше не видел его у себя. Однако время от времени я напоминаю ему об его обязательстве. Вот его ответ, который он, наконец, написал мне в записке, прилагаемом при сем». (Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. Том І. – М.: Искусство, 1990. – 448 с. – С. 426, 427)».

Нарешті, у 1762 р., портрет графа Кирила Розумовського був німецьким гравером Георгом Шмідтом закінчений. На жаль, нам невідома оцінка твору надана портретованим. Думається, що вона була схвальною адже високі художні якості графічного портрету очевидні. Відвідувачі музею завжди звертають увагу на цей портрет, а іноді навіть приносять з собою лупу, щоб у збільшеному вигляді помилуватися чіткими тонкими графічними лініями, відзначаючи віртуозну майстерність гравера.

Образ Кирила Розумовського (1728–1803), українського військового, політичного і державного діяча, останнього гетьмана Війська Запорозького (1750–1764) постає в роботі німецького художника виразно і реалістично. Офортний «Портрет К. І. Розумовського» Шмідта має велике художнє та історичне значення. Він є окрасою музейної портретної галереї героїв козацької доби в історії України.

 

Лідія Одегова,

завідувачка науково-методичного сектору

МОХМ ім. В. В. Верещагіна

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив