Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
ІЛЛЯ РЄПІН І УКРАЇНА.
Написав Лідія Одегова   
Середа, 03 липня 2019 09:52

Ілля Рєпін і Україна.

Твори музейної експозиції, присвячені українському козацтву та гайдамаччині: графічні роботи Іллі Рєпіна «Гайдамака» та «Запорожець за Дунаєм»

 

До 175 річчя з дня народження корифея

українського мистецтва

Іллі Рєпіна (1844 – 1930)

 

В експозиції Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна представлено два твори Іллі Рєпіна, які присвячені історії України, а саме, її славним сторінкам доби козацтва. Невеличкі за форматом графічні роботи Іллі Рєпіна «Гайдамака» та «Запорожець за Дунаєм» мають величезну художню та історичну цінність як роботи всесвітньо відомого художника, який прославляв історію свого народу.

Іллю Рєпіна звикли називати російським художником, значно применшуючи вплив України. Насправді саме Україна була для Іллі Рєпіна батьківщиною. Історія України, побут її народу, її природа дала йому перші життєві враження і потім завжди хвилювала його мистецьку уяву.

Українська тематика проходить через усю творчість Іллі Рєпіна, починаючи ще з напівдитячої акварелі 1859 р. «Бандурист» (автору 15 років) і кінчаючи останньою в житті художника картиною «Гопак» (1930). Саме тут він запозичив матеріал для своїх творів, присвячених Україні: «Вечорниці» (1881), «Українська селянка» (1880), «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1880), «Чорноморська вольниця» (1908), «Зустріч гетьмана» (Б. Хмельницького), «Українське весілля» та ін. Ілля Рєпін написав «Портрет Т. Шевченка», створив чотири ескізи до проекту пам’ятника Т. Шевченку, листівку «Прометей» за мотивами творів Кобзаря.

Народився Ілля Юхимович Рєпін 24 (липня) 5 серпня 1844 р. в українському м. Чугуєві, тепер Харківської області. У 1864 – 1871 рр. навчався в Імператорській Санкт-Петербурзькій академії мистецтв; у 1871 – 1873 рр. її пенсіонер в Італії та Франції; з 1893 р. дійсний член, 1894 – 1897 рр. – професор; 1898 – 1899 рр. – ректор Петербурзької академії мистецтв. Ілля Рєпін був активним членом Товариства пересувних художніх виставок з 1878 р.

Творча, педагогічна і громадська діяльність Рєпіна була тісно пов’язана з Україною: 1867, 1876 – 1878 рр. він жив у Чугуєві; 1880 і 1882 рр. відвідав Київ; підтримував дружні стосунки з українськими діячами М. Кропивницьким, М. Мурашком, А. Праховим, Д. Яворницьким та ін.; вивчав історію, культуру та побут українського народу; підтримував діяльність рисувальних шкіл М. Мурашка в Києві, М. Раєвської-Іванової в Харкові, Одеської рисувальної школи.

Ілля Рєпін завжди цікавився історією України. Художник захоплювався творами великих українців Тараса Шевченка та Дмитра Яворницького.

Відомий історик Д. Яворницький допомагав Рєпіну в роботі й навіть пропонував свої сюжети з історії України. Творчий доробок Д. Яворницького налічує понад 200 опублікованих праць у царині історії, археології, етнографії, фольклористики, архівної та музейної справи тощо. Центральне місце в науковій спадщині вченого посідає трьохтомна фундаментальна монографія «Історія запорозьких козаків» (СПб., 1892 – 1897), яку сучасні дослідники вважають «енциклопедією запорозького козацтва».

«Знайомство Рєпіна з Яворницьким відбулося на «роковинах» Т. Шевченка після панахиди в Казанському соборі (1886 р.). З цього моменту дружба між ними тривала усе життя; часто бачилися вдома у Рєпіна і по суботах на «збіговищах» у Яворницького, де зустрічалися члени української громади Петербурга, артисти трупи М. Кропивницького (1886 р та ін.). Рєпін подарував Яворницькому олійний ескіз «Запорожців» (зберігається в Третьяковській галереї), зворушений щирою його допомогою під час написання картини. На прохання художника вчений позував для образа писаря. Рєпін зробив кілька ілюстрацій до праці Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (СПб, 1888), а також до 1-го тому «История запорожских казаков» (СПб, 1892). 1888 р. планувалася їх сумісна поїздка на Кубань. Яворницький присвятив Рєпіну нарис із книги «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края» (на с. 460) (1889). З 1902 р. друзі не зустрічались, зв’язки між ними підтримувалися листовно. Яворницький в листах надихає художника на відтворення героїчних сторінок запорозької вольниці. З цією метою було написано поезію «І. Ю. Рєпіну» (5.02.1906) і автограф надіслано адресатові (вірш пізніше надруковано з деякими змінами в збірці поезій Яворницького «Вечірні зорі» з посвятою Рєпіну під назвою «Бажання»). Для картини «Запорожці їдуть по морю із здобиччю» натурщиком для одного із запорожців був М. І. Стунніков, учень Рєпіна, відомий художник, близький приятель Яворницького. Рєпін неодноразово звертався до історика за допомогою, в т. ч. під час роботи над картиною «Гайдамаки». Вдячний за допомогу Рєпін подарував Яворницькому свій альбом з малюнками на українську тематику (нині знаходиться у Києві в музеї російського мистецтва)» [2, с.460, 461].

Великий вплив на історичні погляди та мистецькі твори Іллі Рєпіна мала творчість Тараса Шевченка, автора славнозвісної поеми «Гайдамаки», передмову до видання якої у 1886 р. написав Д. Яворницький.

Тема гайдамаків дуже пов’язана з темою українського козацтва. Немає сумніву, що художник Ілля Рєпін вивчав гайдамацтво як визначне явище в історії України. Про це свідчать ряд творів художника присвячені історії гайдамаччини.

Гайдамацтво – народно-визвольний рух проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту на Правобережній Україні, яка до кін. 18 ст. перебувала під владою шляхетської Польщі. Перша згадка про виступи гайдамаків належить до 1717 р. (слово «гайдамаки» походить від тюркського «гайде» (гнати, нападати, чинити сваволю). Гайдамацькі загони складалися переважно з селян-втікачів, міських низів, запорізької сіроми (найбідніших козаків). Керівниками їх, як правило, були запорізькі козаки. В гайдамацькому русі виявилося прагнення українського народу до возз’єднання Правобережної України з Лівобережною Україною. Головна причина втеч та непокори кріпаків був надмірний феодальний визиск і знущання. «У тогочасних українських народних піснях селяни скаржилися на свою гірку долю, але не впадали в розпач й загрожували ненависним гнобителям розправою. Одна з таких пісень, яка описує знущання економа над кріпаками, закінчується словами:

… Економе, економе,

Буде тобі лихо,

Прийде час, що й ми тебе

Будем добре бити!» [3, с.444].

Протягом 30 – 60-х рр. 18 ст. гайдамацький рух на Правобережній Україні, в зв’язку з посиленням феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, не раз переростав у великі народні повстання 1734, 1750 та 1768 років. Найгрізнішим вибухом гайдамацького руху була Коліївщина (1768 р.).

«Спалах визвольного руху на Правобережжі в 1678 р. показав Т. Г. Шевченко в поемі «Гайдамаки»:

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє,

А найперша Медведівка

Небо нагріває.

Горить Сміла, Смілянщина,

Кров’ю підпливає,

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь» [3, с.451, 452].

Історико-героїчна поема «Гайдамаки» була написана Великим Кобзарем у 1839 – 41 рр. у Петербурзі. Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, «Епілогу», прозової передмови і «Приписів». У вступі поет декларує свій ідейний задум – оспівати гайдамаків їх непереможну волю в боротьбі проти соціального й національного гніту, звеличити їх мужність і душевну красу.

Тарас Шевченко у своїй творчості часто звертався до теми про гайдамаків. Характеризуючи гайдамаків як борців «за святую правду-волю» Шевченко у вірші «Холодний Яр» виступив проти реакційного дворянсько-поміщицького трактування гайдамацького руху як розбійницького. У кількох творах згадав керівників Коліївщини І. Гонту («Невольник», «Великий льох») і М. Залізняка («Невольник»). Записав народну пісню про одного із ватажків гайдамаків І. Бондаренка «Ой, хвалився Бондаренко», іншому гайдамацькому ватажкові присвятив вірш «Швачка». В «Автобіографії» поет згадував, що коли він був козачком у панських покоях, то «нарушал барский приказ напевая … унылые гайдамацкие песни». Тарас Шевченко називав себе онуком гайдамаків.

Працюючи над темою гайдамаків Ілля Рєпін надихався не тільки творами Тараса Шевченка, а й Миколи Гоголя. «Художник А. М. Комашка у своїх спогадах прямо вказує, що «коли І. Ю. повертався до «Чорноморської вольниці», «Гайдамаків» я читав йому «Тараса Бульбу» Гоголя, «Кобзар» Шевченка» [1, с. 103].

Відомо, що тема гайдамаків знайшла втілення у двох живописних творах Рєпіна «Чорноморська вольниця» та «Гайдамаки». На жаль, про них важко надати вичерпні дані. «Про роботу над «Гайдамаками» майже ніяких відомостей не збереглося. Рєпін дуже довго працював над картиною, й вперше вона була показана на XLVI пересувній виставці в 1917 році. Разом з картиною був виставлений і якийсь етюд до неї.

Як і «Чорноморська вольниця», «Гайдамаки» були продані за кордон і про зміст картини можна судити лише за описом самого Рєпіна, який він зробив для Д. І. Яворницького у 1925 році …» [1, с. 103]. Ця картина за висловом Рєпіна «пішла в Швецію». Сюжетом для своєї картини Рєпін обрав один з найдраматичніших епізодів історії України. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. між Росією і Польщею Правобережна Україна залишалася під владою панської Польщі. Українське населення тут зазнавало соціальних і національних утисків. У 1768 р. спалахнуло повстання, яке розпочалося у районі Мотронинського монастиря (поблизу Черкас). Керівниками його були славнозвісні Максим Залізняк і Іван Гонта. До Мотронинського монастиря під виглядом сушеної тарані привезли зброю для повсталих, яку православне духівництво освятило (звідси й назва «свячені ножі», «залізна тараня»). Після освячення зброю було роздано повсталим. Саме цей момент Рєпін і обрав сюжетом для своєї картини «Гайдамаки». Задум її, безперечно, можна пов’язати з поемою Шевченка «Гайдамаки», де теж згадується про освячення ножів.

У 1898 р. Рєпін написав полотно «Роздача зброї гайдамакам», що зберігається в Історичному музеї у Москві (РФ). Очевидно, воно є одним з перших втілень задуму художника про героїчних гайдамаків.

Окрім численних живописних творів Ілля Рєпін залишив світові неповторні і безкінечно різні зразки рисунків. Чимало з них присвячені Україні, її природі, образам людей із народу, козацтву та ін. Рєпін створив величезну кількість портретів з натури, виконаних різними матеріалами і в різних техніках. Художник часто виконував рисунки пером, бо перо є відмінною школою для виховання руки і очей. Помилки в рисунках, які легко виправляються при малюванні іншими матеріалами, при роботі з пером майже неможливо виправити. Ця обставина змушує художників бути особливо уважними і обережними при проведенні лінії.

У залі №3 постійної експозиції Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна (вітрина №2) представлені два графічні твори Іллі Рєпіна, присвячені темі українського козацтва та гайдамаччини: рисунок тушшю і пером «Гайдамака» (23 х 30) та офорт «Запорожець за Дунаєм» (27,4 х 31,1).

Рисунок Іллі Рєпіна «Гайдамака» виконаний на папері чорною тушшю та пером. Цей твір має точну дату створення. Рукою Рєпіна написана і дата «1889», і назва роботи «Гайдамака». Твір надійшов до збірки музею у 1966 р. із колекції Г. П. Юри.

На папері крупним планом чітко виписана фігура чоловіка. Він сидить по-турецьки і тримає в руках музичний інструмент. Гайдамака є одночасно і смисловим, і композиційним центром твору. Ілля Рєпін дуже виразно відтворив образ чоловіка з характерними українськими рисами обличчя. Темні пишні вуса, люлька, смушкова шапка – підкреслюють типаж українця-гайдамаки. Легкий одяг (сорочка, шаровари) демонструють належність до сіроми (найбідніших козаків), які часто ставали гайдамаками. Окремі елементи пейзажу дають уяву про степовий простір місцевості, де вільно пасеться кінь – нерозлучний друг гайдамаки. Використовуючи в рисунку «Гайдамака» різні техніки пером, художник досягає різноманіття та великої виразності зображення. Змінюючи нажим пера, художник проводить лінії різної товщини, якими виразно виписує лице, передаючи веселе завзяття та готовність гайдамаки до будь-яких випробувань долі.

Офорт Іллі Рєпіна «Запорожець за Дунаєм» (27,4 х 31,1) поповнив збірку музею з Державного Російського музею (РФ) у 1987 р.

На невеличкому за форматом графічному аркуші автор змальовує надзвичайно виразний образ запорожця в дуже не простий для України час, коли частина нескорених українських козаків опинилася на чужині. Напружена, скомбінована до центу, фігура козака виражає концентрацію фізичних сил та емоційних переживань героя. Використовуючи офортні лінії та штрихи різної довжини і форми, художник досягає яскравої психологічної виразності чоловічого обличчя та образа козака-запорожця в цілому.

Графічні роботи «Гайдамака» та «Запорожець за Дунаєм» демонструють блискучий талант Іллі Рєпіна як рисувальника та офортиста. Його надзвичайно різноманітна живописна та графічна спадщина й сьогодні є для українських художників зразком високої професіональної майстерності й яскравим прикладом служіння митця народові.

Навіть в останні роки життя Рєпін пов’язував свою творчість з Україною. Після Жовтневого перевороту 1917 р., територія на якій знаходилися «Пенати», відійшла до Фінляндії, і Рєпін опинився за межами батьківщини. Художникові минуло на той час уже 73 роки, і здоров’я його, як і талант, помітно пішло на спад. Але Рєпін як і раніше, продовжував багато працювати. У 1920-ті роки він працював над картиною «Зустріч гетьмана». Збереглися підготовчі етюди до неї, які зараз знаходяться в Хельсінкі. Мабуть, він хотів зобразити Богдана Хмельницького, який в’їжджає в Київ.

У кінці 1926 р. Рєпін повідомляє Д. І. Яворницького, що почав нову картину присвячену Запорожжю (картина «Гопак»). «Уява художника малювала барвисту картину: «Гопак. Навіть столітній дід пішов навприсядки. Підпили, скачуть … Навкруги веселий пейзаж …» І ще: «У веселий теплий день козаки повисипали на берег Дніпра і, радіючи своєму здоров’ю і оточуючій їх природі веселяться … Тут єдині їх гості – це монахи: Яценко-Зеленський … Нікого з начальствующих немає на моєму полотні … Звичайно гопака танцюють парубки»». Але в картині є не всі ці подробиці, Рєпін писав її з великими перервами, але вона і так залишилася незавершеною. В останні дні життя художник майже підповзав до неї, хапаючись за меблі, але не кидав роботи» [1, с.108].

Помер Ілля Рєпін 30 вересня 1930 р. й похований у своєму саду під горою, яка ще за життя була названа ним Чугуївською, в пам’ять про рідне місто Чугуїв.

Список використаної літератури

  1. 1.Бєлічко Ю. В. Україна в творчості І. Ю. Рєпіна. – К.: Мистецтво, 1963. –с.
  2. 2.Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип.. 4: Листи до діячів науки і культури. / Упоряд. С. Амбосимова, Н. Василенко, А. Перкова; За заг. ред. Н. Капустіної. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. –с.
  3. 3.Історія Української РСР. У восьми томах десяти книгах. Том другий. / Г. Я. Сергієнко, відповідальний редактор. – К.: Наукова думка, 1979. –с.

 

Лідія Одегова, завідувач науково-методичного сектору

МОХМ ім. В. В. Верещагіна

 

 
 
 
Сайт створено у студії Мотив