Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

Укр.

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
Журавель, що танцює.
Написав Administrator   
Понеділок, 08 липня 2019 00:00

Журавель, що танцює. 1978 рік.


Микита Євгенович Чарушин (1934-2000 рр.)

 

8 липня 1934 року народився Микита Чарушин, що з раннього дитинства почав малювати, продовжуючи справу свого батька, відомого художника-анімаліста Євгена Чарушина. Багато поколінь читачів з захопленням розглядали ілюстрації цих майстрів в книгах про тварин. Їхні твори зберігаються в багатьох музеях та картинних галереях.

В Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна є дві великі кольорові літографії Микити Чарушина: «Журавель, який танцює», створена у 1978 році та «Сови», зроблена на рік пізніше. Вони були передані нашому музею у 1985 році з Дирекції виставок художнього фонду РРФСР (Ленінградська організація). А кольорова літографія «Вовченята» старшого Чарушина , передана його дружиною, знаходиться на тимчасовому зберіганні у Вознесенському художньому музеї імені Є. А. Кібрика.

Слово літографія походить від грецьких слів «літос» - камінь та «графо» - писати. Це один з видів гравюри, коли дошка для друку робиться з каменя, найчастіше вапняку. Технологія була винайдена у 1795 році. Художник власноруч малює на відшліфованій кам’яній пластині спеціальним жирним літографським олівцем. Готова дошка обробляється розчином кислоти, яка не пристає до малюнку. А типографська фарба, навпаки, гарно тримається на промальованих місцях, але відштовхується від тих частин, які оброблені кислотою, залишає їх білими. Таким чином, надрукований відбиток повністю відповідає малюнку. Друк ведеться на спеціальних станках, де папір під тиском прикладається до кам’яної пластини. В цій техніці працювали відомі художники: Франсіско Гойя, Едуард Мане, Ілля Рєпін та багато інших.

Літографія дуже часто схожа на малюнок олівцем, надає можливість вільно передавати різну фактуру, особливо хутро тварин та пір’я птахів. Можливість друкувати велику кількість зображень обумовила активне використання цієї техніки у ХІХ – ХХ сторіччях для створення авторських гравюр та книжної ілюстрації. Кожний відбиток є авторським оригіналом та має самостійну художню цінність. Художник слідкує за процесом і якістю друкування та обов’язково підписує кожний літографський аркуш, засвідчує цим авторство. Ось так в різних музеях знаходяться однакові літографії, кожна з яких є оригінальним художнім твором.

Художники творчої династії Чарушиних дуже часто користувалися цією технікою.

Першим учителем Микити Чарушина був його батько. Вже в 4 роки хлопчик брав участь у дитячих виставках, де його малюнки фахівці вважали геніальними. Потім він навчався у дитячій художній школі, закінчив Санкт-Петербурзький державний академічний інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в російській Академії мистецтв. Молодий художник почав шукати свій власний шлях, але йому довелося після смерті батька завершувати розпочаті ним серії книжкових ілюстрацій за планами видавництв. Навіть спеціалісти не завжди можуть с першого погляду серед цих творів визначити, де роботи батька, а де сина.

Микита Чарушин зізнавався, що дуже любить птахів: «Вони всі різні, у кожної свій характер». Все життя Микита Євгенович малює птахів та звірів, але не зовсім так, як батько. Картини Євгена Івановича – це своєрідні портрети дорослих тварин та їхніх малюків. Фон, природнє середовище або не показано зовсім, або ледь намічено. Євген Чарушин розробив свої власні, ні на кого не схожі прийоми зображення звірів. Художник як би перекладає на символічну мову графіки реалізм живих природних форм, створює емоційні образи. Молодший Чарушин творчо перероблює та розвиває ці здобутки. В його творах живі істоти неподільно пов’язані з оточуючим середовищем, вони живуть у природньому оточенні. Звірі та птахи – невід’ємна частина того світу, що їх оточує.

У літографії Микити Чарушина «Журавель, який танцює» вишукана пластичність фігури птаха органічно вписана в природній фон. Примхливі вигини голови з гострим дзьобом, довгої шиї, широких крил, високих ніг ніби вписуються в ледь намічені, але такі виразні дерева. 
Сам Микита називав себе та батька не сухим холодним словом «анімалісти», а живим та теплим – «природники». Він ставив своєю метою поєднати мистецтво та природу, викликати своїми творами бажання охороняти красу рідної землі. «Я вважатиму, що моє життя прожите не дарма, якщо моє мистецтво опосередковано зберігає природу, захищає її від знищення – казав Микита Чарушин.

#музейна_скарбниця

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив