Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
100 шедеврів

Віртуальна галерея дає уявлення про кращі у збірці музею твори живопису ХVІІІ - ХХ сторіч, які в яскравих фарбах і образах передають трьохсотрічну історію розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва.



КІННИЙ ПОРТРЕТ (ЦАР ОЛЕКСАНДР II)

 

   РЄПІН ІЛЛЯ ЮХИМОВИЧ

   (1844-1930)


 Серед художників, що працювали у XIX ст. в Росії, вирізняється творчість Іллі Юхимовича Рєпіна. Твори цього художника, як і саме життя, були тісно пов’язані з народом, його історією. В Академії мистецтв Рєпін зближається з Крамським, розуміючи, що реалізм набагато ближче до його характеру, ніж ідеї, що висуває Академія. Блискуче закінчивши навчання, він працює над відомою картиною «Бурлаки на Волзі», а потім виїздить за кордон, відвідуючи Відень, Рим, Венецію, Париж. Повернувшись на Батьківщину, Рєпін стає одним з провідних членів Товариства пересувних художніх виставок. 

У творчості І.Ю. Рєпіна портрет займає особливе місце – у ньому знаходив своє відображення інтерес художника до людини, її особистості, характеру. У всіх своїх портретах гуманіст Рєпін шукав у людині внутрішню красу, духовне багатство.
«Кінний портрет», що надійшов до Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна у 1974 р. із Всесоюзного виробничого комбінату Міністерства культури СРСР, був одним із пізніх портретів, виконаних художником.
Із історії існування твору окрім того відомо, що у 1913 р. портрет експонувався на виставці етюдів і ескізів Товариства пересувних художніх виставок у Москві під назвою «Цар-визволитель» (для Болгарії). Під час підготовки ювілейної виставки І.Ю. Рєпіна у 1936 р. картина, ймовірно, знаходилась у Третьяковській галереї, але до експозиції включена не була.
До монографії І.Е. Грабаря «Рєпін» (М., 1937 р.) робота увійшла як «Цар Олександр II» із зібрання П.П. Саурова у Москві.
Це була безсумнівно замовна робота. Дата створення картини – 1913 рік – рік 300-річчя Дома Романових. Ця картина була одним із підготовчих ескізів до великого портрету одного із найбільш поважних царів династії Романових.

Детальніше...
 
ПОЛТАВЩИНА

   ЛЕВЧЕНКО ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ

   (1859-1917)


Неперевершений майстер живописних ліричних творів Петро Олексійович Левченко в історії українського мистецтва кінця XIX – поч. XX ст. посідає особливе місце. 

Народившись у сім’ї харківського купця другої гільдії, Левченко не бажав успадковувати та продовжити комерційну діяльність батька. Його захоплювало образотворче мистецтво. Мистецтво, заради якого він зрікся особистого благополуччя. Мистецтво, яке не принесло йому за життя ані визнання, ані багатства. Художник помер у нестатках, не замічений сучасниками, покинутий навіть ріднею...
Але його посмертна виставка 1918 року була для харків’ян несподіванкою. Навіть ті, хто близько знав Левченка, були здивовані багатством його творчої спадщини, а ще більше – самобутністю й свіжістю його камерних полотен. Його пейзажі вирізняються особливим лірико-поетичним звучанням. Його інтер’єри приваблюють живописністю й невимушеністю виконання, а натюрморти вражають створеною живою матеріальністю.
Велику роль у становленні особистості Левченка як художника відіграв учень К. Брюллова, вихованець Петербурзької Академії мистецтв – Д.І. Безперчий, під час викладання у харківській гімназії.
У 1878 р. здійснилася заповітна мрія Левченка: він склав вступні іспити і став вільним слухачем Академії мистецтв. Професори Академії П. Чистяков, М. Клодт та В. Орловський високо цінували його малюнки та композиції. За період навчання Левченко отримав декілька нагород. Але закінчити Академію йому так і не судилося.
У постійній експозиції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна експонується робота П.О. Левченка «Полтавщина». Її було придбано з колекції Т.П. Юри (м. Київ) у 1966 р. У камерному витворі художнику вдалося створити живописний образ Полтавщини: на пагорбах вохристо-лілового кольору у зеленій гущавині ховаються селянські хати, височать стрункі будівлі церков. Яскравою вузькою стрічкою звивається річка, у якій віддзеркалюється блякло-блакитне небо.
Левченко знаходить поезію й красу в простому мотиві природи, правдиво передає кольорову гаму. Для пейзажу характерна поліфонія зеленого кольору на тлі мінімальних акордів блакитного та вохристо-лілового кольорів. Вдалими тональними переходами художник підсилює враження просторовості, передає м’якість розсіяного освітлення.
Невибагливий мотив краєвиду глибоко зворушує якимось особливим почуттям чистоти і піднесеності природи.

Детальніше...
 
КОЗАЧИЙ ДВІР. ПОЛТАВЩИНА

   ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

   (1854-1917)

 


Перлиною українського живопису останньої третини XIX – поч. XX ст. є творчість талановитого українського художника Васильківського Сергія Івановича.
У пробудженні художніх здібностей Васильківського під час навчання у гімназії визначну роль відіграв талановитий та вимогливий художник-педагог Д. Безперчий. Його вислів «читайте небо» Васильківський проніс крізь все своє творче життя. Вдосконалення художньої майстерності відбувалося у Петербурзькій Академії мистецтв, де викладачами майбутнього художника були М. Клодт та В. Орловський. У 1885 р. Васильківський отримав велику Золоту медаль та звання художника I-го ступеню.
У творчому доробку майстра українські пейзажі, жанрові картини, пов’язані своєю тематикою з історією та побутом українського народу. Серед його творів також краєвиди Криму, Кавказу, Італії, Франції.
Збірці Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна належить жанрова картина С.І. Васильківського «Козачий двір. Полтавщина», що була придбана з колекції Н.А. Мінкіної (м. Ленінград) у 1980 році.
Робота вражає витонченістю письма і свіжістю фарб. Жанрова картина «Козачий двір. Полтавщина» написана у властивій для Васильківського техніці: він брав дерев’яну дошку, промащував її олією з лаком, відшліфовував і писав широкими густими мазками. Коли фарби висихали, художник шліфував мазки пемзою і знову прописував тоненьким пензлем, а потім, де треба, лесував. Внаслідок цього елементи картини були міцно вписані кольором, освітленням і навіть фактурою; матеріальність зображуваного, його форма, простір сприймалися як реально відчутні. Така обробка, при всій її філігранності, не засушує твору. Складається враження, що картина написана нещодавно.
У представленій роботі Васильківський досяг великої живописної майстерності, сонячності колориту, чистоти барв, загальної художньої виразності

 

Детальніше...
 
ПЕЙЗАЖ З КУПОЛАМИ

 

   БРОДСЬКИЙ ІСААК ІЗРАЇЛЬОВИЧ

   (1884-1939)


Ісаак Ізраїльович Бродський формувався як художник на початку ХХ ст. У 1896 році Бродський вступає до рисувальної школи Одеського товариства витончених мистецтв, яка незабаром була реорганізована в училище. Одеське училище було тісно пов’язане з Товариством південноросійських художників і Петербурзькою Академією мистецтв і давало учням міцні професійні навички, одночасно розвиваючи їх індивідуальність. У 1902 році Бродський вступає до Академії мистецтв у Петербурзі. Найбільший вплив на нього мали заняття в майстерні І.Ю. Рєпіна.
Під час революції 1905-1907 рр. Бродський брав активну участь у суспільному житті Академії мистецтв. Його карикатури друкувалися в прогресивних сатиричних журналах.
Картина Бродського «Пейзаж з куполами» була написана в 1906 році, в ранній період творчості художника. Для Бродського етюди не були самоціллю, вони були засобом вивчення натури. Його полотна відрізняє ясність і простота художньої мови. Характерний для Бродського «ажурний стиль» яскраво виражений і в картині «Пейзаж з куполами». Візерунковий, навіть орнаментальний малюнок гілок і листя ретельно виписаний упевненими і точними тонкими мазками. Він виразно виділяється на фоні похмурого осіннього неба, написаного енергійними широкими рухами пензля, які утворюють фактуру хмар. Суворі форми церковних куполів, розташованих зліва композиційно протиставляються живим і химерним вигинам гілок дерев на першому плані. Частину крони і низ дерев «обрізано» рамою, що підкреслює враження природності зображеного мотиву. Стримана кольорова гама відображає ліричний настрій.

Детальніше...
 
АРЕШТ МИТРОПОЛИТА ПИЛИПА

 

   ШЕЛКОВИЙ СЕРГІЙ ТИМОФІЙОВИЧ

   (1870-?)


 Одним з найвиразніших історичних полотен у колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна є картина С.Т. Шелкового «Арешт митрополита Пилипа» (1910 р.), що надійшла до Миколаєва у 1956 році з Херсонського історичного музею, в якому вона знаходилась з 1914 року, будучи переданою з Музею Імператорській Академії мистецтв. 

Сюжет роботи переносить глядача в «темні» часи царювання Івана IV (Грозного), відомого своєю жорстокістю і деспотизмом російського правителя. Внутрішня політика царського самодержавства, так звана опричнина, спрямована на фізичне знищення політичних супротивників Івана Грозного, конфіскацію їх земельних володінь, закріпачення і розорення селян, викликали протест частини російського дворянства і духівництва. Обраний у липні 1566 року на митрополичий престол ігумен Соловецького монастиря Пилип зважився публічно виступити із засудженням кровопролитних порядків, за що в листопаді 1568 року був позбавлений влади і ув’язнений у тверському Отроч-Успенському монастирі. Драматична сцена арешту митрополита Пилипа і послужила художнику Шелковому сюжетом для його монументального полотна, що займає одне з центральних місць у постійній експозиції музею.
В інтер’єрі православної церкви, в оточенні переляканих прихожан і розлючених опричників, зображений сивобородий митрополит, фігура якого відразу ж приковує увагу глядача. Серед бурхливого натовпу, в обстановці загального хаосу, він один стоїть спокійно і непорушно, наперед прощаючи опричникам їх жорстокість. В очах його – страждання і біль, але не про свою долю засмучується Пилип, не про ті нестерпні муки, які йому незабаром доведеться пережити, а про життя цих грішників, що зрадили і Бога, і брата, і самих себе.
Виразний образ боярина, що стоїть праворуч від митрополита і вказує на нього різким жестом правої руки. Вражає фанатичний, немов змінений від злості і люті погляд його очей.
Художник тонко передає страх і відчай присутніх у церкві прихожан. Одним з центральних образів картини є сім’я, зображена в правій частині полотна. Обличчя дівчини, що стоїть навколішки перед немолодими батьками, не видно, але глядач ніби чує її гіркі ридання. Притискуючи до себе голову дочки, мати намагається її заспокоїти, але і сама не в силах стримати сліз, утираючи обличчя краєм убруса. Навіть служителі церкви не приховують свого обурення і розгубленості. Одна з черниць в розгубленості і подиві схопилася руками за голову.
У напівтемряві церкви, освітленої тьмяним світлом свічок і лампадами, образи іконостасу лише намічені художником. Ликів не видно, тільки темні силуети Христа, Богоматері і православних святих. Такий прийом ще більше підсилює враження того, що ікони безмовно спостерігають за жахом, що відбувається перед вівтарем, але навіть це не зупиняє опричників.
У грудні 1569 року Малюта Скуратов – один з найактивніших організаторів опричного терору – за наказом царя задушив колишнього митрополита Пилипа Количова. У 1652 році Пилип був канонізований російською церквою.
Картина «Арешт митрополита Пилипа» демонструє яскравий живописний талант С.Т. Шелкового: тонке відчуття колориту, віртуозна майстерність світлотіньового моделювання, глибоке знання законів композиції. Звернувшись до складних, гірких і суперечливих подій вітчизняної історії, художник зумів створити чудовий твір, який ось вже майже ціле сторіччя вражає глядачів драматизмом і виразністю створених образів.

Детальніше...
 
ЖАНРОВА СЦЕНА

 

   КОЛЕСНИКОВ СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ

   (1879 -1955)


Перед нами – типова сцена з життя селян, знаменитий жанровий живопис, який займав важливе місце в українському мистецтві другої половини XIX – початку ХХ століть. Як творча особистість, Колесников володів даром підносити ті або інші сторони народного побуту до вершин поетичного осмислення. Дослідники творчості Колесникова справедливо називають цього живописця «співцем України», саме Україні він присвятив свої кращі витвори. 

Степан Федорович Колесников народився у 1879 році у селі Адріанополі Катеринославської губернії. Його ранні успіхи у малюванні були настільки помітні, що земська управа призначила хлопцеві стипендію, це дозволило йому дістати подальшу художню освіту. У 1897 році Колесников вступає до Одеського художнього училища, яке закінчує у 1903 році по першому розряду. Це дає йому право вступити без іспитів до Петербурзької академії мистецтв.
Перебуваючи як пенсіонер Академії за кордоном впродовж 1910 – 1912 рр., Колесников неодноразово приїжджав на Батьківщину, багато подорожуючи по Україні.
У 1915 році художник стає експонентом Товариства пересувних художніх виставок. У цьому ж році Колесников переїздить до Одеси, де живе до 1920 року. Тут він бере участь і у виставках Товариства південноросійських художників. На початку 1920 року живописець емігрував за кордон і до самої смерті (травень 1955) жив у Бєлграді (Югославія). І тут його талант був високо оцінений. Про це свідчить факт присвоєння йому високого звання академіка.
На картині С.Ф. Колесникова «Жанрова сцена» бачимо шматочок подвір’я, стареньку, під солом’яним дахом, хатину і селян у звичному для них середовищі. Робота несе у собі риси романтизму і реалізму. І сама тема, і її ліричне вирішення, і художні засоби виразності – все «дихає» романтизмом. Але в той же самий час ми не знайдемо у ній ідеалізації, характерної для типових творів романтизму. Вона хвилює щирістю і правдивістю. Художник глибоко реалістично трактує образи селян. Картина вражає гармонійністю композиції і колориту. Використовуючи і пензель, і мастихін, завдяки високій живописній техніці, художник творить легко, свіжо, дуже емоційно.
Цей чудовий твір МОХМ ім. В.В. Верещагіна придбав у 1982 році з приватної колекції А.І. Соколової (Ленінград).

Детальніше...
 
ЗРУЙНОВАНА ВЕЖА ПСКОВСЬКОЇ СТІНИ. (ПСКОВСЬКІ ВЕЖІ)

 

   РЕРІХ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ

   (1874-1947 )


 Миколаївському обласному художньому музею ім. В.В. Верещагіна належать два твори М.К. Реріха, придбані в приватних колекціях Москви і Києва в 1960-ті роки. Обидві роботи і етюд «Зруйнована вежа Псковської стіни. (Псковські вежі)» і ескіз «Збирають дань» виконані в Росії в 1900-х роках. Вони носять підготовчий характер і створені в період творчого становлення художника. 

Центр композиції невеликого за розміром полотна наклеєного на картон займає напівзруйнована вежа фортечного муру, навколо неї – яскрава зелена трава. Вістрями проступає з-під землі стародавнє каміння, що зруйнувалося. Додатковий акорд – другорядні деталі – фрагменти фортечного муру, зелена баня церкви. Вдалині – силует другої вежі, тут же червоні двосхилі дахи невисоких будівель. Нерозривне з життям землі – життя блакитного, хмарного неба, невід’ємна частина етюда. Пафос сили, велич духу йде від невеликого твору М.К. Реріха. Упевнений пастозний мазок ліпить форму. Виконана в техніці олійного живопису робота художника близька творам послідовників і його сучасників.
У етюдах олією М.К. Реріх узагальнює форму, він будує споруду на полотні, як будували її каменярі. Деталі зруйнованої вежі сприймаються як єдине ціле, як самостійний завершений організм, який живе своїм життям. Люди тут не живуть. Вони лише можуть дивитися на будівлю, зведену предками. Кожним етюдом, зарисовкою художник закликає зберігати існуючу старовину. «Не знаючий минулого не може думати про майбутнє».
Твір, що знаходиться з моменту надходження в постійній експозиції, неодноразово експонувався на виставках: «А.І. Куїнджі і його учні» в Науково-дослідному музеї Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1974 р.), на ювілейній виставці, яка присвячена 100-річчю з дня народження художника, відбулася в Москві, в Академії наук і в Київському музеї російського мистецтва (обидві в 1975 р.). У 2001 році, а також 2006 – 2007 роках етюд був показаний в Одеському Будинку-музеї ім. М.К. Реріха.

Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

 
 
Сайт створено у студії Мотив