Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
100 шедеврів

Віртуальна галерея дає уявлення про кращі у збірці музею твори живопису ХVІІІ - ХХ сторіч, які в яскравих фарбах і образах передають трьохсотрічну історію розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва.



НА ПОЖЕЖУ

 

   ЖАБА АЛЬФОНС КОСТЯНТИНОВИЧ

   (1878-1942)


 В історії образотворчого мистецтва тема героїчної боротьби людини з вогняною стихією – пожежею – не нова, до неї зверталися багато художників у різні часи. 

У 1956 році до Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна з Херсонського історичного музею надійшла робота А.К. Жаби «На пожежу».
Сюжет, який розробив у своїй картині художник, досить незвичайний. У цьому, здавалося б, незначному епізоді художник зумів просто, але з дивовижною ясністю розповісти про героїчні будні сміливих і сильних духом людей, відобразити один з фрагментів трудового життя пожежників – пожежний виїзд.
Картина «На пожежу» датується 1907 роком. За цю роботу випускник Академії мистецтв, учень художників-баталістів Ф.О. Рубо і П.О. Ковалевського, А.К. Жаба одержав звання художника. Робота демонструє майстерність художника, який повною мірою володіє методом реалістичного мистецтва, проникливо розуміє і знає життя. На картині крупним планом виділений перший хід, над яким розвивається червоний прапор частини (у кожній частини був свій колір прапора). Автор майстерно концентрує воєдино всі засоби для досягнення найбільшого художнього зорового ефекту динамічності руху: збільшення масштабів у зображенні предметів від заднього до переднього плану, передача органічного зв’язку руху коней з рухом людей: зберігаючи горду поставу, пожежники всім тілом подаються вперед.
Другий і подальші ходи намічені стафажно. А за ними небо виділяється чітко і точно – від лінії горизонту смуга неба тривожного сіро-рожевого кольору, а вище – небо затягнене світло-сірими і темно-сірими хмарами, які нагадують дим, що кублиться.
З усіх фрагментів пожежного виїзду художником схоплений найзначніший, найістотніший: наскільки швидко пожежники прибудуть на об’єкт, залежить життя людей, збереження будов, цілісність зелених насаджень…

Детальніше...
 
МОРСЬКИЙ ВИД (З ВІТРИЛАМИ)

  

   ДУБОВСЬКОЙ МИКОЛА НИКАНОРОВИЧ

   (1859-1918)


 Серед російських художників кінця ХІХ – початку ХХ століть особливе місце займає творчість Миколи Никаноровича Дубовського. Його пензлю належать чудові полотна, в яких майстерно поєднуються краще з академічних традицій з демократичним мистецтвом передвижників і новітніми досягненнями в області пленерного живопису. Ці роботи по праву увійшли до скарбниці російського мистецтва. Серед них – картина „Морський вид (з вітрилами)”, що знаходиться у постійній експозиції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна. До музейної колекції робота надійшла у 1981 році зі збірки онука художника, Н.С. Дубовського (м. Ленінград). 

Сміливо і натхненно, немов на одному диханні, написано це велике за форматом полотно. Нескінченно далеке і бездонне небо, осяяне золотисто-рожевим полум’ям сонця, що заходить, неначе розчиняється в легких брижах морських хвиль. Пробиваючись крізь напівпрозорий серпанок невагомих хмар, останні сонячні промені поспішають щедро залити все навколо своїм теплом. Диханням свіжого вітру наповнені вітрила невеликих суден зі стафажно зображеними на них людськими фігурами. Вся композиція роботи зміщена праворуч, це ще більше підсилює відчуття динаміки зображення. Здається, що навіть рама картини не в силах стримати цей неймовірно сильний порив, рух вітрильників, що стрімко мчать по хвилях.
Нестримне прагнення пізнати важко вловимі явища і моменти в житті природи, втілити видимий світ у живописні образи були характерною рисою натури Дубовського, що став останнім ідейним вождем передвижників. В історії російського мистецтва важко знайти іншого пейзажиста з таким великим розмаїттям творчих пошуків. Художник зумів пронести крізь рубіж двох століть славні традиції національної реалістичної школи живопису, створюючи тонкі, вражаючі глибиною і значимістю образи.

Детальніше...
 
КОЗАКИ

   РУБО ФРАНЦ ОЛЕКСІЙОВИЧ

   (1856-1928)


Серед картин, які були передані Імператорською Академією мистецтв до музею, що відкривався у 1914 році, ім. В.В. Верещагіна, була робота Франца Олексійовича Рубо «Козаки» (у Каталозі музею 1914 року вона значиться під № 22). 

У роки Великої Вітчизняної війни музей опинився на окупованій території і не був евакуйований. Колекція музею була по-варварськи розграбована, місце знаходження багатьох експонатів дотепер не виявлено.
З музейних архівних документів відомо, що згідно Акту від 29.05.1944 р. «Про збитки, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками і їх співучасниками » в списку зниклих експонатів зазначена робота Ф.О. Рубо «Козаки».
І лише у 1966 році картина була повернена до музею. У 1973 році вона реставрувалася.
Франц Олексійович Рубо – видатний художник, що зробив великий внесок у російський академічний батальний живопис кінця XIX – поч. ХХ ст.
Француз за походженням, народився в місті Одесі, і там же здобув початкову художню освіту в місцевій школі малювання. Потім переїхав до Мюнхена, де вступив до Академії мистецтв, навчаючись у І. Брандта.
Робота «Козаки» підписна, але не датована. Найімовірніше полотно було написано на Кавказі, тобто після 1883 року. З історії відомо, що козацтво брало активну участь у всіх війнах Росії XVIII – XIX ст. Особливу популярність йому принесли війни, які вела Росія в Європі і на Кавказі. Козачі війська вирізнялися високою витривалістю, хоробрістю і наполегливістю у досягненні перемоги над супротивником, що нерідко перевершував козаків за чисельністю.
Колорит роботи, композиційна побудова якнайкраще розкривають ідейний задум роботи: показати якою ціною дається перемога, передати психологічний стан людей після бою.
Спокійний хід коней, розслаблена поза вершників свідчать про те, що перед глядачем утомлені ратною працею люди. Краплі крові на сірому рихлому снігу і сліди від коліс воза, на якому провезли тяжкопоранених, підсилюють емоційну атмосферу людських страждань.
Вдало побудована композиція надає глядачу можливості вникнути в суть сюжету картини.
Крупним планом виділені фігури двох вершників на передньому плані. Дуже тонко Рубо характеризує людські взаємини товаришів по зброї: поранений всім тілом спирається на торс друга, його голова покоїться на плечі козака, який дбайливо накрив його своєю буркою. Ця частина полотна затемнена, природа теж проявляє співчуття пораненому.
Починаючи з середини роботи засніжена рівнина освітлена сонцем. Ця частина рівнини разом з небом гармонійно зв’язані між собою колоритом, демонструючи багатство відтінків і об’єднаність тонів.
Ескіз написаний в характерній для Рубо манері з «простором дії».

Детальніше...
 
ВЗИМКУ. КОНЯЧКИ

   ТУРЖАНСЬКИЙ ЛЕОНАРД ВІКТОРОВИЧ

   (1875-1945)


Творчість видатного російського пейзажиста Леонарда Вікторовича Туржанського представлена в експозиції музею роботою «Взимку. Конячки». Цей невеликий за розмірами твір повною мірою розкриває творчий метод і колорит властивий майстру. Учень В.О. Сєрова, Туржанський періодично писав портрети, чудово виконані, вони вражали гострою характеристикою і умінням відчути людину. У різні роки він звертався і до роботи над декоративними панно, інтерес до яких у художника пробудив інший його вчитель – К. Коровін. Леонард Вікторович брав участь у роботі над театральними декораціями і святковим оформленням вулиць у місті Єкатеринбурзі. У різний час він звертався до роботи над інтер’єрами, натюрмортами і міськими пейзажами, які створював у Москві і Єкатеринбурзі. 

Однак, у першу чергу, Туржанський був прихильником однієї теми – «істокських пейзажів».
Малий Істок – дачна місцевість єкатеринбурзької інтелігенції, була знайома художнику з дитинства.
Багаторічна робота на одному місці, в однакових природних умовах, постійне зображення тварин, яких він знав досконально – все це привело до безумовного артистизму та майстерності виконання. Відомо також, що для того щоб, як говорив художник, «вихопити момент», він заздалегідь готував планшет с десятками картонок і папірців, часто розміром не більш як долоня, щоб негайно розпочати роботу, як тільки за вікнами з’явиться щось вражаюче уяву.
Картина «Зима. Конячки» прекрасний зразок творчості Леонарда Вікторовича Туржанського. Улюблений формат 1:2 тут не виражено яскраво, однак тяжіння до прямокутної форми залишилось, відчувається улюблена манера майстра до «блискавичного» письма і характерна кольорова гама. Робота виконана не на полотні, а на картоні, якому художник віддавав перевагу, вважаючи його більш придатними для творчості. А більш близького сюжету, ніж видатні «конячки» на тлі сільського пейзажу, навіть не знайти…

Детальніше...
 
ЧЕРНИЦЯ

   СУРИКОВ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

   (1846-1916)


У 1979 році закупівельна комісія музею придбана з приватної колекції Т.С. Дмитрієвої (м. Москва) етюд до картини В.І. Сурикова «Відвідини царівною жіночого монастиря» (1912 р.; полотно, олія, 144х202, ДТГ).
Василь Іванович Суриков народився в 1846 році в Красноярську, він походив з роду козаків, які прийшли до Сибіру з Єрмаком. Майже всі картини Сурикова – це великі багатофігурні композиції, в яких живуть і діють десятки, а то і сотні людей. І в кожній людині художник бачить особистість, підкреслює індивідуальність, характер, показує різне ставлення до подій, що відбуваються.
Картина «Відвідини царівною жіночого монастиря» була останньою великою роботою художника. Саме до цієї роботи він йшов через створення славетних жіночих образів: боярині Морозової, дружин стрільців, доньок Меншикова. Жіноча доля, непередбачувана та трагічна, як доля його померлої дружини, як доля його улюбленої доньки – ось що змусило звернути увагу митця на цю тему. В часи Росії допетровської доби, навіть доля царської доньки не була заздалегідь щасливою. Вона залежала від примх долі і завжди була схожа на лотерею: чи буде вона заміжня, а якщо буде, чи буде вона щасливою? Справа в тому, що донька царя мала право на одруження лише з сином короля або рівним йому за соціальним походженням вельможею... але був і інший шлях – служіння Богу...
Зіткнення образів молодої черниці і молодої царівни – в епіцентрі картини великого майстра. І саме етюд з Миколаївського художнього музею демонструє психологічну драму важкого вибору. Образ черниці, задумливий і спокійний, наче демонструє красуні-царівні, що життя має не лише яскраві барви, але й напівтони і світла, і темряви.

Детальніше...
 
ГІРСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ

 

   ЯРОШЕНКО МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   (1846-1898)


 Шістдесяті роки ХІХ сторіччя стали початком тієї переломної епохи, яка повернула весь хід історії Російської імперії. Антинародна політика царського самодержавства сколихнула хвилю революційних настроїв, сила і потужність якої наростала з кожним десятиліттям, щоб на початку наступного століття обрушитися дев’ятим валом у подіях 1905-1917 років. У творах видатних російських письменників, поетів, публіцистів, художників, як у дзеркалі, відобразилося важке життя народу, його тривога і біль, надії і сподівання.
Передові ідеї демократичної громадськості знайшли своє яскраве втілення в творчості Миколи Олександровича Ярошенка, якого називали «совістю» передвижників за твердість переконань, щирість і викривальну прямоту творчості. Саме Ярошенко після смерті головного ідеолога Товариства пересувних художніх виставок І.М. Крамського очолив цю організацію, став вірним хранителем її славних традицій, навіть у найважчі часи оберігаючи реалістичне мистецтво від нападок декадентства і формалізму.
У колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна творчість М.О. Ярошенка представляє робота «Гірський пейзаж», що надійшла в 1981 році з приватної збірки В.А. Мандельштама (м. Ленінград). Мерехтливі переливи фарб, покладені на полотно м’якими злитими мазками, передають гармонію і спокій незайманої гірської природи. Яскраві промені літнього сонця освітлюють схил невисокої гори, порослий зеленою рослинністю. Світлом і чистотою напоєне кришталеве повітря. Тонкі нюанси прозорих кольорів передають прохолоду гірського струмка, в якому віддзеркалюється бездонний купол неба з пливучими по ньому величезними пухнастими хмарами, ось-ось готових зійнятись теплим проливним дощем. Біля підніжжя гори, серед величезних валунів і високих дерев, загубилася самотня жіноча фігура, що виразно підкреслює велич природи, і в той же час – її монолітний зв’язок з людиною. Вдалині, в лагідних обіймах фіолетового серпанку, дрімають безмежні масиви гір.
Цінність роботи «Гірський пейзаж» полягає не тільки у тій віртуозній майстерності та легкості, з якою вона написана. Картина розкриває ще одну грань таланту М.О. Ярошенка – майстерність художника-пейзажиста. Адже до цього жанру митець звертався не так вже й часто, оскільки весь його життєвий шлях – це історія боротьби художника-демократа за народні ідеали і інтереси. Створена ним галерея портретів представників передової російської інтелігенції, а також втілені у жанрових роботах соціально-типові образи людей, що стали жертвами самодержавного ладу, але мужньо і беззавітно боролися за свободу та справедливість, назавжди увійшли до скарбниці вітчизняного мистецтва.

Детальніше...
 
У БУДИНКУ

   ВИНОГРАДОВ СЕРГІЙ АРСЕНІЙОВИЧ

   (1869-1938)


 У російському живописі першої половини XIX століття інтер’єр користувався великою популярністю, але пізніше як самостійний жанр тихо пішов у забуття. Тому Виноградову доводилося прокладати міст між двома століттями і відроджувати забуті традиції. 

Під час подорожей до Європи з 1910 по 1915 рік художник цікавився творчістю старих майстрів і глибоко вивчав імпресіоністів.
У 1910-х роках майстерність Виноградова набуває особливої артистичності. Саме до цього блискучого періоду належить, створена у 1913 році, картина «У будинку», яка поповнила збірку МОХМ ім. В.В. Верещагіна у 1974 році. Твір був придбаний у ленінградського колекціонера І.М. Езраха. При створенні картини художник використовує принцип пленеризму, збагаченого підвищеним декоративним звучанням кольору. На достатньо великому і майже квадратному полотні Виноградов будує простір за допомогою лінійної перспективи. Художник зобразив інтер’єр великої кімнати з широкими балконними дверима зліва, відкритими на веранду, через яку ллється сонячне світло. На веранді стоїть спиною до глядача дівчинка у білому платті з синім поясом. Присутність людини здається дуже органічною, одухотворюючи інтер’єр, привносячи до нього теплоту людського існування.
Манера письма і характер накладення мазків на полотно свідчить про використовування художником окремих імпресіоністичних прийомів. Проте Виноградов не допускає ніякої приблизності, хиткості зображення, незмінно зберігаючи майже відчутну конкретність пластичної форми. Сила впливу картини – у красі і яскравості загального враження, коли навіть незвичайне поєднання фарб здається природним. Серед створених Виноградовим картин у жанрі інтер’єру, безперечно кращою є робота «У будинку», яка прикрашає постійну експозицію музею.

Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

 
 
Сайт створено у студії Мотив