Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
100 шедеврів

Віртуальна галерея дає уявлення про кращі у збірці музею твори живопису ХVІІІ - ХХ сторіч, які в яскравих фарбах і образах передають трьохсотрічну історію розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва.



ДІВЧИНА З ТАКСОЮ

   МУРАШКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

   (1875-1919)


«Якщо художник стоїть перед натурою як професор, то у нього нічого не вийде від мистецтва; шукайте мистецтво там, де професор стоїть перед натурою як учень... Будьте в мистецтві як діти, щирими і безпосередніми!» – так говорив своїм вихованцям видатний український живописець Олександр Олександрович Мурашко, якому судилося відкрити нову епоху в розвитку вітчизняної художньої культури. У його багатогранній творчості на диво гармонійно поєднались суворі принципи російського реалістичного мистецтва другої половини ХІХ століття і сміливі віяння нового західноєвропейського живопису, що полонили серця багатьох молодих художників того часу. Але для Мурашка ці захоплення стали лише поштовхом до власних творчих пошуків у руслі самобутнього, глибоко національного за своїм характером, мистецтва. 

На початку 1901 року, після блискучого закінчення Петербурзької Академії мистецтв, Мурашко вирушає в пенсіонерську подорож по містах Італії, Франції і Німеччини. Тут він захоплюється пленером, пошуками декоративного узагальнення форм, передачею невловимої гри динамічних колірних плям і світлових рефлексів. Його творча манера набуває імпресіоністської легкості та живописності. Але, повернувшись на батьківщину, Олександр Мурашко не прагне наслідувати ефектному мистецтву своїх західноєвропейських колег, а настирливо і упевнено шукає власний шлях, і його живописні відкриття немов повернули весь хід розвитку українського живопису.
У 1975 році до збірки Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна надійшла робота О.О. Мурашка «Портрет дівчини з таксою». Раніше це полотно знаходилась у приватній колекції І.М. Федоркова (м. Одеса). Дата написання твору невідома, але можна припустити, що художник працював над ним після 1910 року, адже саме в цей період, що став найпліднішим у його творчості, Мурашко все частіше зображає своїх моделей не в закритих інтер’єрах, а на пленері, створюючи пронизані сонцем і світлом образи.
Потоки сонячного світла і тепле мерехтливе повітря м’яко та лагідно огортають фігуру дівчини, яка спокійно і невимушено сидить у плетеному кріслі, тримаючи на колінах улюблену собаку. Витончений образ моделі, сповнений внутрішньої краси та чарівності, воєдино зливається з навколишнім пейзажем. Сонце неначе стає повноправною дійовою особою полотна, визначаючи весь його колірний лад. Широкі вільні мазки віртуозного пензля передають складні барвисті рефлекси, в яких утопає фігура портретованої. Художник розробляє найтонші нюанси дзвінких соковитих кольорів, ритми ледве вловимих тональних переходів. Накинута на тендітні плечі дівчини квітчаста шаль вдало підкреслює ніжні переливи білої блузи. Проте контрасти співзвучних кольорів пом’якшуються і немов тануть у прозорій тіні контражуру, в якому перебуває фігура моделі.
У даній роботі блискуче з’єдналися різні грані таланту О.О. Мурашка. Майстерність художника-імпресіоніста збагатила його палітру звучними декоративними фарбами, вдихнула в його пензель трепетність, емоційність, сміливу широту і динамічність мазка. Але ті суворі настанови, які в молоді роки заклали основи його творчого стилю, ніколи не дозволяли митцю відійти від принципів реалістичного мистецтва. Його полотна полонять глибиною створених образів. Для художника задача передачі складної гами відчуттів, що охоплюють душі його моделей, так само важлива, як і живописне втілення колірної пишності нашого світу, яким Мурашко захоплювався щиро і радісно, немов дитина.

Детальніше...
 
СЕКРЕТ. ЖАНРОВА СЦЕНА.

   МАКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЄГОРОВИЧ

   (1876-1920)


Володимир Єгорович Маковський – видатний представник російського жанрового живопису останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Активний член Товариства пересувних художніх виставок.
Картина «Секрет», що зберігається в збірці Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна, є авторським варіантом – повторенням однойменної відомої картини, написаної в 1884 році, що зберігається в Державній Третьяковській галереї, в Москві. Особливо відзначимо, що йдеться саме про варіант, причому, на думку деяких фахівців, він не тільки не поступається першому оригіналу, але в гостроті характеристик основних персонажів, навіть перевершує московську картину.
Перш за все, за своїми розмірами миколаївська робота в два рази менша московської і цілком може претендувати на визначення «мініатюрного живопису». За своєю композицією вона також відрізняється у бік більшої компактності: два центральні персонажі в першому варіанті злегка зміщені вліво, а в миколаївському – розташовані точно в центрі композиції. Тим самим, Маковський ще більш концентрує увагу глядача на основній темі – дачі хабара. Очі урядовця, в передчутті хабара, аж іскряться від радості. Посередник щось зосереджено шепоче йому на вухо. На другому плані зображено хабародавця. Порівняно з московською роботою, в пізнішому варіанті, хабародавець значно «старіє» і перетворюється з відносно молодої людини інтелігентного виду в бородатого і немолодого купця. Робота «Секрет» надійшла до музею з приватної збірки А.Я. Желобаєвої (Ленінград) і є, хоча і пізньою, але однією з найяскравіших жанрових картин В.Є. Маковського. 

Детальніше...
 
НОЧНОЙ ПАРИЖ

    Кустодиев Борис Михайлович

   (1878-1927)


 «Певцом радости» называли современники замечательного русского художника конца ХІХ – начала ХХ века Бориса Михайловича Кустодиева. Его своеобразный, щедрый и яркий талант был удивительно многогранен. С одинаковой легкостью и успехом он работал в области живописи, книжной и станковой графики, плаката, гравюры, скульптуры и театральной декорации. 

Изображая типично национальный быт, праздничную атмосферу народных гуляний, ярмарок и маслениц, Кустодиев воспел душевную широту русского человека, красоту родной природы и своеобразие русской провинции, в которую он был искренне влюблен. Однако жизнелюбивое, полное искристого юмора искусство Бориса Кустодиева, без сомнений, является плодом сложной и противоречивой эпохи, в которую жил мастер. Именно поэтому его ироничное, ясное и простое, на первый взгляд, творчество наполнено глубоким содержанием, отражающим целый водоворот сложных, порой даже тревожных размышлений художника о судьбе своего народа.
В огромном творческом наследии Кустодиева, глубоко национальном по своему характеру, большой интерес представляют работы, отразившие впечатления художника о жизни во французской столице. В Париж молодой живописец приехал в 1904 году, когда после блестящего окончания Петербургской Академии художеств получил право на заграничную пенсионерскую поездку. И хотя Борис Михайлович прожил тут всего несколько месяцев, поразительная красота старинной архитектуры, атмосфера уютных кафе и улочек, удивительная творческая свобода, которой словно пропитан парижский воздух, оставили неизгладимый след в его душе.
В коллекции Николаевского областного художественного музея им. В.В.Верещагина находится картина Кустодиева „Ночной Париж” (1909 (?). Работа поступила в музейное собрание в 1963 году из Дирекции художественных выставок СССР. В данном произведении художник с увлечением решает сложные живописные задачи, стремится правдиво передать атмосферу жизни ночной столицы. Смелыми и точными мазками намечены фигуры нарядных парижан, неспешно прогуливающихся по аллее, тускло освещенной высокими фонарями. Окутанные мягкой ночной полутьмой, стаффажные силуэты людей в ней будто тают, то исчезая, то снова проявляясь в разных частях полотна. Сквозь ажурные переплетения ветвей огромных деревьев, возвышающихся по обеим сторонам аллеи, виднеются просветы темного неба с плывущими по нему коричневыми облаками. Особенно эффектно и выразительно художнику удалось передать яркий свет внутри небольшого киоска, у которого собралась группа гуляющих.
Картина была написана Кустодиевым через несколько лет после возвращения из Парижа. Но через все это время автор смог пронести свежесть радостных впечатлений о своеобразии, красоте и неповторимой обстановке замечательного французского города, ставших для него прекрасной школой живописного мастерства, временем активных творческих поисков.

Детальніше...
 
НОРВЕЗЬКИЙ ФІОРД

   КРИЖИЦЬКИЙ КОСТЯНТИН ЯКОВИЧ

   (1858-1911)


В історії вітчизняного мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ століть творчість К.Я. Крижицького складає найяскравішу сторінку. На рубежі двох віків, в епоху розвитку декадентства та занепадницьких настроїв у мистецтві, Крижицький був одним з тих майстрів пензля, які розвивали славні традиції Шишкіна, Саврасова, Васильєва, прагнучи розкрити внутрішнє життя природи у всьому його багатстві та розмаїтті, у всій величі його барвистого звучання. 

Допитливий художник прагнув якомога більше збагатити свій досвід живими спостереженнями природи. Невпинно він колесив з етюдником по всій Росії і рідній Україні, двічі побував за кордоном. Крижицький був палко закоханий у сувору природу Прибалтики і Скандинавії, що підкорила його величчю гігантських гірських масивів. Враження від двох мандрівок до Норвегії втілились у серії полотен, що стали захопливою і натхненною розповіддю майстра про неповторну красу північних ландшафтів.
У постійній експозиції Миколаївського обласного музею ім. В.В. Верещагіна представлена картина К.Я. Крижицького «Норвезький фіорд», що надійшла до музейної збірки в 1983 році з приватної колекції Д.Г. Іоніна (м. Ленінград). З дивовижною поетичністю митець передає безмежність суворого північного пейзажу. Спокійно і неквапливо котить свої холодні води блакитна затока. Величчю розміреного життя дихає кожна деталь картини. Яскраві ритми червоних і оранжевих дахів маленьких будиночків, що загубилися біля підніжжя високих гір, підкреслюють безмірність тисячолітніх крижаних масивів. Чисті прозорі фарби з незрівнянною виразністю передають той кришталевий дзвін, яким наповнене повітря. Не дивлячись на епічність, панорамність представленого зображення, погляд глядача охоплює його цілком: Крижицький віртуозно об’єднує різні плани картини, яка звучить радісним гімном красі норвезької природи.
Обдарований педагог, К.Я. Крижицький повторював своїм учням: «Не клепайте на природу, шукайте тільки правду, працюйте невпинно». Цим заповітам художник слідував все своє життя. І нащадки пам’ятатимуть його як автора життєрадісних, схвильованих і задушевних образів рідної природи

Детальніше...
 
У ХАДЖИБЕЙСЬКОМУ ПАРКУ

   ДВОРНИКОВ ТИТ ЯКОВИЧ

   (1862-1922)


Художник-пейзажист Тит Якович Дворников жив у Одесі, викладав у гімназіях і Одеському художньому училищі. У 1893 році став членом Товариства південноросійських художників. З 1895 року був експонентом, а з 1912 членом Товариства пересувних художніх виставок. Художник часто зображував Одеський порт у різні пори року і різні часи доби, види Одеси і її околиць, різноманітні пейзажні мотиви. У Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна експонується картина «У Хаджибейському парку», що представляє один з таких видів. На полотні зображений романтичний куточок вечірнього парку. Справа знаходиться лава, на якій сидять лицем одна до одної дві темноволосі жінки в світлому одязі, що виділяється на фоні темної зелені.
Усе неначе випадково, могло б бути розміщено і по-іншому, але тільки потім стає зрозуміло, як ретельно відібрані і скомпоновані всі деталі. Це зроблено непомітно, тому створюється враження свободи і простоти творчості.
Не дивлячись на відсутність зовнішньої яскравості, сумні, мрійливі пейзажі Дворникова відповідали настроям інтелігенції того часу, перекликаючись з ліричною поезією. Його називали пейзажистом левітанівського типу.

Детальніше...
 
В’ЯНУЧІ АЙСТРИ

   ЖУКОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ ЮЛІАНОВИЧ

   (1875-1944)


Початок ХХ століття ознаменував нову епоху в розвитку російського реалістичного мистецтва. Саме 1900-і роки, що стали порою бурхливих політичних колізій та суспільних потрясінь, відкрили імена багатьох видатних пейзажистів, чия творчість була яскравим втіленням традицій московської живописної школи.
Серед великої кількості молодих пейзажистів того часу особливою одухотвореністю та ліричністю вирізняється творчість Станіслава Юліановича Жуковського. Поляк за походженням, Жуковський увійшов у історію мистецтва як один з найпроникливіших співців російської природи, її принадної чарівності.
Чуйність поетичної натури художника знайшла своє тонке виявлення у парковому пейзажі «В’янучі айстри», що знаходиться в колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна. Дивовижну красу майстер схвильовано відкриває у, здавалося б, найзвичайнішому, непримітному куточку російської природи. Споглядаючи дане полотно, глядач немовби чує шурхіт опалого листя, відчуває подих холодного осіннього вітру, у поривах якого доживають свої останні дні в’янучі айстри. Художник використовує цікавий композиційний прийом: він наче кадрує куточок осіннього парку, і крупне зображення клумби з квітами опиняється максимально наближеним до глядача, займаючи майже всю нижню половину площини полотна.
М’якість та злитність мазків, широкі кольорові узагальнення гармонійно поєднуються в цій роботі з тонко проробленими акцентами в зображенні дрібних деталей – листя, трави, пелюсток, написаних точними помахами пензля. У творчості С.Ю. Жуковського взагалі дивовижно органічно сплітались етюдна свіжість та картинна завершеність, звучна декоративність і легкість, валерність його багатої палітри. Постійним залишалась лише досконала майстерність виконання та прагнення створити правдивий ліричний образ російської природи, забарвивши його тонкими відтінками свого настрою. У творчій спадщині митця звучить поезія то світлої радості, то тихого суму, але незмінно – мелодія щастя від безпосереднього спілкування з природою. 

Детальніше...
 
ВЕЧІРНІ МРІЇ

 

   ГРИГОР’ЄВ БОРИС ДМИТРОВИЧ

   (1886-1939)


Григор’єв Борис Дмитрович був одним з найдорожчих і найпрестижніших портретистів Росії 1910-х рр. Залишилися десятки створених ним портретів, на яких зображена мало не вся російська інтелігенція початку XX століття. 

Самобутній і незвичайно яскравий талант Бориса Григор’єва проявився уже в роки учнівства, хоча пластична мова художника була ще не зовсім самостійна. Його приваблювали і ретроспективний світмистецький стилізм, і символісько-декоративні пошуки «Блакитної троянди», і хвилююча експресивність «непричесаність» авангардного живопису; разом з тим він відчуває прихильність до натурального бачення, що виявилась у пейзажах і портретних етюдах тих років.
Рання творчість Б.Д. Григор’єва близька до модерну в світмистецькому його варіанті з характерною для цього стилю декоративністю, орнаментальною ритмізацією, гіперболічністю і гротескністю образів.
Миколаївським художнім музеєм ім. В.В. Верещагіна було придбано (у ленінградського колекціонера Рашелі Марківни Мільман) дві картини Григор’єва, що датуються 1912 роком, – «Вечірні мрії» (у 1970 р.) та «Дівоча печаль» (у 1974 р.).
Композиція картини «Вечірні мрії» (1912) базується на симетричному розміщенні двох ритмічно організованих груп, звернених у русі до центру. У ній художник трансформує реальність, переводить природні враження в декоративно-умовний план, роблячи простір пласким за допомогою статичності заднього плану і кольорових плям, виділяючи «несподіваність жесту» лівої руки дівчини. (Уважне споглядання дає змогу в обличчі цієї дівчини пізнати риси дружини художника Єлизавети Григор’євої – художниці, товаришки по навчанню у Строганівському училищі).
Контрастні зіставлення яскравих насичених фарб, їх підкреслена площинність додають картині «Вечірні мрії» експресивної декоративності.

Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

 
 
Сайт створено у студії Мотив