Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
100 шедеврів

Віртуальна галерея дає уявлення про кращі у збірці музею твори живопису ХVІІІ - ХХ сторіч, які в яскравих фарбах і образах передають трьохсотрічну історію розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва.



ВУЛИЦЯ В ЕРЗЕРУМІ

   ТРОХИМЕНКО КАРПО ДЕМ’ЯНОВИЧ

   (1885 - 1980)


Карпо Дем’янович Трохименко був одним з найяскравіших талантів у плеяді майстрів, які стояли біля витоків розвитку радянської школи живопису. У 1910 році, провчившись деякий час у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, і блискуче закінчивши Київське художнє училище, молодий художник вступає до Петербурзької Академії мистецтв. Через два роки, Трохименко приймає рішення перейти із загальних академічних класів до майстерні батального живопису, якою в той момент керував видатний художник М.С. Самокиш. У 1915 році, під час Першої імперіалістичної війни, майстерня Самокиша у повному складі виїхала на фронт для зарисовування воєнних подій. Ця подорож збагатила молодих художників не тільки враженнями від безпосереднього знайомства з обстановкою війни, але і вмінням швидко виконувати зарисовки і етюди; у будь-яких, навіть найскладніших ситуаціях, сидячи в окопах або землянках, чітко і правдиво фіксувати те, що відбувається. На кавказькому фронті Трохименко вперше потрапив до стародавнього міста Ерзерума. Його тисячолітня історія, стародавні храми, живописні мечеті і мінарети уразили уяву молодого живописця, глибоко запали в його душу.
Через два роки К.Д. Трохименко знову відвідав Ерзерум. Після успішного закінчення Академії мистецтв він був призваний до армії, і навесні 1917 року в складі групи військових художників його направили на Кавказ. Тут Карпо Дем’янович створив цілу галерею виразних, життєвих портретних образів і колоритних східних пейзажів. Окремий цикл творів складають майстерно виконані види міста Ерзерума, його площ, вулиць, архітектурних пам’яток. У колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна знаходиться картина «Вулиця в Ерзерумі», що надійшла до музейної збірки в 1988 році з Дирекції художніх виставок Міністерства культури УРСР.
Митець тонко відчував своєрідність природи, стародавньої культури і побуту східного міста. Виразною мовою живопису він передає неповторну атмосферу, дух і настрій його вузьких вулиць. Мерехтливі фарби, нанесені на полотно м’якими, і в той же час сильними і сміливими мазками, немов розчиняються в розжареному до межі повітрі. Багату палітру визначають найтонші відтінки рожевих, жовтих, бежевих, коралових, бузкових, блакитних, зелених кольорів. З дивовижною майстерністю Трохименко передає контрасти яскравого світла і прозорих тіней, у рятівній прохолоді яких може сховатися людина. Спостережливий погляд художника уловлює незримий монолітний зв’язок між природою, архітектурою стародавнього міста і його жителями. Написані стафажно, але впевнено і конструктивно фігури людей органічно вписуються в пронизаний сонцем пейзаж.
Весь цикл чудових полотен, написаних на Кавказі, представляє великий інтерес для любителів мистецтва не тільки як важливий документально-історичний матеріал, але і як свідчення перших рішучих кроків молодого живописця. Трохименко прожив довге і насичене творче життя. Йому пощастило здобути художню освіту в трьох яскравих самобутніх школах Києва, Москви і Петербурга, кожна з яких славилася своїми неповторними традиціями. Художник увібрав і синтезував у своїй творчості все найкраще, що могли дати ці навчальні заклади. Це багато в чому і пояснює той багатогранний талант, яким володів Трохименко, що знайшов своє вираження у всіх жанрах живопису.

Детальніше...
 
ПЕЙЗАЖ

   БУРЛЮК ДАВИД ДАВИДОВИЧ

   (1882-1967 )

 


 «Батько російського футуризму», «будет лянін» Давид Бурлюк народився в 1882 році на хуторі Семиротовщина Лебединського повіту Харківської губернії. 

З 1905 року художник – учасник і організатор багатьох виставок у Москві, Петербурзі, Києві, Харкові. У 1909 – 1910 роках він брав участь у виставках у Німеччині, Франції. На час перебування в Московському училищі живопису, скульптурі і архітектури припадає початок участі Д. Бурлюка, як експонента, у виставках об’єднання «Бубновий валет». Його роботи експонувалися в «Салонах» Володимира Іздебського, виставках об’єднань «Вінок», «Спілка молоді», «Ланка». Незабаром після участі в нашумілих у пресі «Салонах» Володимира Іздебського, Д. Бурлюк разом з В. Маяковським і В. Каменським відвідує південь України. Маршрут проходив також через Харків, Сімферополь, Севастополь, Керч, Кишинів, Київ, Мінськ, Одесу, Миколаїв, Казань, Пензу …
У Миколаєві 24 січня 1914 року виступ відбувся в театрі Шеффера (в даний час – Російський драматичний театр). Футуристичний вечір мав успіх і не залишився непоміченим. Про нього був поміщений ряд відгуків у місцевій періодичній пресі того часу.
Виступ у театрі Шеффера був не єдиними відвідинами Бурлюком Миколаєва. У Чернянку (Нову Маячку) під Херсоном, де його батько був управляючим маєтком, художник часто приїжджав разом з поетами, художниками. Шлях пролягав через Миколаїв …
Колекцію Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна роботи художників російського «авангарду» почали поповнювати вже на початку 1960-х років. «Пейзаж» Давида Давидовича Бурлюка надійшов у 1963 році з Одеси. Він придбаний у Віри Митрофанівни Алексєєвої – сестри, дружини одеського художника Є.О. Буковецького.
Трохи більше десяти років тому (1997 – 1998) Національний художній музей України, повертаючи Україні ім’я художника, експонував виставку творів з музейних і приватних колекцій. Виставка так і називалася «З поверненням в Україну, пане Бурлюк». Відбулася також міжнародна наукова конференція. «Пейзаж», що належить миколаївському музею, був включений в експозицію, а повідомлення про перебування художника в Миколаєві прозвучало на конференції і увійшло до її матеріалів.

Детальніше...
 
ТРОЯНДИ ТА ФРУКТИ

 

   КОРОВІН КОСТЯНТИН ОЛЕКСІЙОВИЧ

   (1861-1939)


 К.О. Коровін – один з основоположників і найзначніша фігура російського імпресіонізму в живопису. Своїми архітектурними проектами виставкових павільйонів, ескізами кераміки, меблів, тканин художник вніс вагомий внесок у становлення стилю модерн. Йому належала визначна роль у реформуванні вітчизняного театру. 

Пошуки нових шляхів розвитку живопису, що захопили наприкінці 1900-х і в 1910-х роках і художників-реалістів, і представників різних лівих модерністських об’єднань, вимагали численних експериментів. Натюрморт як жанр, що має справу з «мертвою», нерухомою натурою, стійкими колірними й світловими ефектами, як можна більш відповідав цьому.
У 1910-і роки Коровін створює серію блискучих натюрмортів («Риби, вино і фрукти», «Троянди й фіалки» та ін.), у яких предметний світ поглинається живописною стихією, розчиняється в ній. Самодостатня живописність – артистизм пензля, експресія мазка, ефектна декоративність колориту – стає головним змістом багатьох робіт 1910-х років. Саме в цей період був написаний натюрморт «Троянди і фрукти» (1917), який музей придбав у Тетяни Сергіївни Дмитрієвої в 1979 році.

Детальніше...
 
СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ

  

   ЛАХОВСЬКИЙ АРНОЛЬД БОРИСОВИЧ

   (1880-1937)


 Арнольда Борисовича Лаховського вважають художником російського зарубіжжя, хоча більшу частину життя він прожив у Росії. 

На Батьківщині А.Б. Лаховський, на численних виставках, в яких він брав участь, представляв, в основному, пейзажні картини, в яких переважали мотиви рідної природи.
Полотно «Сонячний день» поповнило колекцію музею у 1949 році. Його в числі інших творів передав до Миколаєва Одеський художній музей (у той час Одеська картинна галерея). Написаний пейзаж у 1918 році, за сім років до від’їзду майстра з Росії (1925 р.) за кордон.
Як правило, створенню закінчених картин-пейзажів Лаховського передувала безпосередня робота художника з натури. У Росії він часто звертався до зображення Пскова, Петербурга.
В.Ф. Зєєлер, критик і колекціонер, що пильно спостерігав за творчістю художника, писав: «… допомагає художнику в його творчості не тільки знання, письменність художня і техніка: головне, в чому його сила, – це щира, немінлива любов до природи. І цією постійною любов’ю до зображуваного пройняті всі його роботи». Саме це нескороминуще відчуття робить можливим передачу в музейній картині спокійної гладі річки з деревами, що відображаються в ній, спорудами, легкими хмарами. Близьким і зрозумілим стає життя в старовинних будівлях на дальньому березі, зовсім по-іншому сприймається висока кам’яна церква з довколишньою дзвіницею, зелені куполи якої купаються в небі.
Робота привертає до себе прихильністю тонко вибраного мотиву, і характерності фарб, приглушених, не сліпучих, відповідних настрою в них вкладеному

Детальніше...
 
ВІННИЦЯ. ЄРУСАЛИМКА

   МАНЕВИЧ АБРАМ АНШЕЛОВИЧ

   (1881 – 1942)


 Характерні особливості процесу розвитку образотворчого мистецтва початку XX століття знайшли віддзеркалення в пейзажному живописі.
Стиль творів А.А. Маневича, одного з провідних українських художників-пейзажистів слід вважати достатньо декоративним, завдяки «орнаментальній» кладці колірних площин, що додають усьому простору його полотен відчуття побудови.
Випускник Київського художнього училища, він нетривалий час навчався в Мюнхенській Академії, а потім удосконалювався як живописець у студіях Парижа і Італії.
До часу зміни живописно-пластичної структури полотен А.А. Маневича відноситься робота «Вінниця. Єрусалимка», що збагатила музейну збірку більше тридцяти років тому, в 1977 році. Спрощення структури, посилення конструктивності сприяє концентрації драматичного переживання зовні невибагливого пейзажного мотиву. Картина «Вінниця. Єрусалимка» – сприймається саме так: похмура єврейська околиця Вінниці зі скупченням убогих будиночків і майже міфічною козою на засніженій вулиці.
У грудні 2007 – січні 2008 року пейзаж був представлений для участі в проекті «Культур Ліга. Художній авангард 1910 - 1920-х років».
Відомо також, що аналогічний твір належить Національному художньому музею (м. Київ). 

Детальніше...
 
ЗАЛОМ ЖИТА

   МАКСИМОВ ВАСИЛЬ МАКСИМОВИЧ

   (1844-1911)


Серед блискучої плеяди російських художників другої половини XIX століття Василь Максимович Максимов виділяється як проникливий зображувач післяреформеного селянства. Ніхто не знав так близько побут селян, як він. Рєпін говорив, що в цьому Максимов суперників собі не має. Народившись у селі Лопіно, Новоладозького повіту, Новгородської губернії у 1844 році, він рано пізнав тяжке становище селянського сина. А до десяти років став круглим сиротою. У хлопчика були прекрасні здібності, але йому потрібно було подолати неймовірні труднощі, щоб стати художником. Перші художні навички він набув у іконописній майстерні, потім навчався у малювальній школі при Технологічному інституті. І, нарешті, навчання в Академії мистецтв (1863 – 1866). Неймовірно швидко, всього за три роки, пройдений Максимовим академічний курс. 

Картина «Прихід чаклуна на селянське весілля» (1875) принесла художнику загальне визнання. Третьяков придбав її для своєї галереї. Академія мистецтв присвоїла Максимову звання академіка. Набагато пізніше, вже на схилі віку, в 1903 році, художник знову звертається до теми чаклунства і знахарства, які присутні у реальному житті селян, створюючи полотно «Залом жита». Ця дуже оригінальна і своєрідна робота надійшла до МОХМ ім. В.В. Верещагіна у 1980 році з приватної колекції П.І. Кутузова (Ленінград). За віковим повір’ям вважалося, що існують чаклуни, які можуть «зіпсувати» будь-яку людину, «нагнати» худину, «винищити» хворобою красу, розладнати щастя, що було характерним для старого села. Вибір саме такого сюжету давав можливість художнику поглибити зміст картини і соціально, і психологічно.
У ранню досвітню годину прийшов знахар на чужу ниву і здійснює там чаклунський обряд – «залом» жита. Можливо, що господаря ниви тепер чекають якісь нещастя. Композиція твору направлена на найясніше і найточніше відтворення цієї життєвої сцени. Фігура знахаря є смисловим і композиційним центром твору. Стриманий колорит полотна підкреслює тривожну напругу сцени, що зображується. Картина В.М. Максимова «Залом жита» складна за змістом, цікава за сюжетом є дуже примітною у великій творчій спадщині художника.

Детальніше...
 
СІЛЬСЬКИЙ ДВОРИК

   СВЄТОСЛАВСЬКИЙ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

   (1857-1931)


Уродженець України, що однаково належить як російській, так і українській культурі, Свєтославський Сергій Іванович зробив великий внесок у розвиток пейзажного живопису кінця XIX ст. 

Пристрасно любити природу, глибоко розуміти її своєрідність, живо сприймати її красу Свєтославського навчив найвидатніший пейзажист 60-х – початку 70-х років О.К. Саврасов, його вчитель і наставник у роки навчання в московському Училищі живопису, скульптури та архітектури. Його вислів «вивчайте і відчувайте» (природу) Сергій Іванович проніс крізь усе своє життя. На становлення творчої особистості художника величезний вплив також справив чудовий колорист, майстер пленерного живопису Василь Дмитрович Полєнов.
Незвичайний талант Свєтославського виявився вже в одній з ранніх його картин «З вікна московського Училища живопису і скульптури» (1878 р., Третьяковська галерея). Картина була написана ще в період навчання у майстерні Саврасова.
У 1977 році зі Всесоюзного виробничо-художнього комбінату до Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна надійшла робота С.І. Свєтославського «Сільський дворик». Картина написана у характерній для художника манері: у невигадливий пейзажний мотив вводяться жанрові елементи.
Витримана в зелено-оранжевій гамі, багатій тонкими барвистими відтінками, картина відтворює куточок сільського дворика. Пейзаж Свєтославського наповнений особливою теплотою, любов’ю, домашнім затишком. На фоні густої рослинності ефектно виділяються рожеві і темно-бордові мальви. Присутність людини відчувається у всіх об’єктах: у накритому білою скатертиною столі і димучому самоварі, у відкритих навстіж дверях будинку і в приставленій до сараю драбині. Атмосфера відпочинку посилюється і присутністю собаки, що, згорнувшись калачиком, мирно лежить перед столом, і білою маркізою, що опущена над широким темним вікном.
При всій своїй індивідуальній своєрідності у творчості художника проявилися загальні риси, характерні для російського пейзажного живопису 80-90-х років, позначилися надбання його видатних сучасників і попередників.

Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

 
 
Сайт створено у студії Мотив