Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 
Адрес: г.Николаев, 
ул. Большая Морская, 47
 

Телефоны:

 (0512) 37 23 67
 (0512) 37 23 53
 
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
 
100 шедеврів

Віртуальна галерея дає уявлення про кращі у збірці музею твори живопису

ХVІІІ - ХХ сторіч, які в яскравих фарбах і образах передають трьохсотрічну історію розвитку вітчизняного образотворчого мистецтва.



ПРОГУЛЯНКА У ПЕТЕРГОФІ

   Мильников Андрій Андрійович

   (нар. 1919 )


 Ще з шкільних років А.А. Мильникова підкорив таємничий світ мистецтва. Народився Андрій Андрійович Мильников 22 лютого 1919 р. у м. Покровці, потім з матір’ю переїхав до Ленінграда, який став йому рідним містом. У сім’ї хлопчика панувала натхненна атмосфера любові до мистецтва, перш за все музики і живопису. Через рік після закінчення школи Мильников вступає на архітектурний факультет Всеросійської Академії мистецтв (Ленінград). А через два роки за відмінні успіхи у живопису, за підтримки викладачів, був переведений на живописний факультет, оскільки пристрасть до малювання і живопису, що виникла в ранній юності, не згасала.
Після драматичних подій Великої вітчизняної війни для А.А. Мильникова почалися роки самостійної творчості.
Пейзажний живопис займає велике місце у творчості Мильникова. Інтерес до живописного поетичного трактування природи виникає у художника у результаті його величезної етюдної роботи, також достатньо багато художник малює за уявою.
Особливо численні у Мильникова пейзажі рідного Ленінграда, Ленінградської області і передмість. «Прогулянка у Петергофі» належить саме до цього циклу картин. У музейну колекцію твір надійшов у 1989 р. Він був придбаний співробітниками музею в майстерні художника разом з іншими роботами А.А. Мильникова.
У пейзажі «Прогулянка у Петергофі» виражене захоплення художником немеркнучою красою старовинного парку «переказами своїми старого і вічно юного Петергофа».
…У тінистому старому парку теплий літній день. На зеленому схилі, укритому яскравою соковитою травою, грають золотисті сонячні полиски. В глибині – мініатюрні жіночі фігурки в сукнях XIX століття, на які падають легкі блакитні тіні. Пані не поспішаючи спускаються з пагорба. У повітрі розлиті легкість і спокій…
Між смугою ясно-блакитного неба і зеленого схилу – ажурна смуга із звивистих і прямих вікових дерев. Їх ритм упорядковує прямолінійне центральне дерево, яке художник виділяє світлом, таким чином водночас підкреслюючи білину одягу жінок. Крізь темні стовбури і гілки дерев, просвічується світле небо з легкими білими хмарами. Добиваючись найвиразніших аспектів пейзажу, художник звільняє композицію від випадковостей.
Живописні ефекти пейзажу тонкі й дуже виразні. У Мильникова особливий трепетний живопис і виключно живий виразний мазок, вільний і пластичний. Пейзаж написаний з великим почуттям, яке ніколи не зраджує художникові. 

Детальніше...
 
ПРОЩАВАЙ, МОРЕ

    Божій Михайло Михайлович

   (1911-1989)


 Твір народного художника СРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка (1974 р.) Михайла Михайловича Божія «Прощавай, море» надійшов у дар Художньому музею ім. В.В. Верещагіна від членів сім’ї художника у 2002 році, після експонування у музеї виставки творів М.М. Божія і його сина С.М. Божія. Виставка присвячувалася 90-річному ювілею з дня народження видатного українського живописця і була проявом любові і пошани до нашого славного земляка, адже народився М.М. Божій у 1911 році у м. Миколаєві.
В історію українського мистецтва, М.М. Божій ввійшов, перш за все, як портретист і жанрист. Художник володів щасливим даром і умінням художньо втілювати не тільки фізичну схожість людини, але і її духовну суть, загальні та індивідуальні якості реальної особи.
Цікавою сторінкою творчості Божія є його своєрідна «Пушкініана». Впродовж 1970-80-х років він створює близько десяти творів, які ілюструють різні моменти життя великого російського поета.
Значне місце у пушкінській серії робіт Божія займає полотно «Прощавай, море», створене живописцем у 1980 році. Досить великий (100Х100) квадратний формат картини вміщує фігуру поета у повний зріст на фоні морського пейзажу. Художник майстерно демонструє уміння зв’язати воєдино образ Пушкіна та пейзажний фон, який є одним із найактивніших засобів виразності. Завдяки цьому, морський пейзаж, не перешкоджаючи сприймати головне – фігуру поета – став у картині справжньою дійовою особою. Не випадково робота носить назву «Прощавай, море».
Пушкін звертає свій погляд і свої думки до моря, до цієї неспокійної та вічно мінливої стихії. Зеленувато-сірими фарбами виписує художник води бурхливого моря, що зливаються на горизонті з сірувато-голубим небом. Чудовий психолог-портретист Божій володів даром проникати у людську душу і передавати глибоко втаємничені у ній почуття. Прощаючись з морем, Пушкін переживає цілу гаму почуттів, що виразились на його обличчі. Хвилювання поета художник передає напруженою динамікою його рухів. Фігура Пушкіна нібито опирається пружним поривам вітру. Хвилювання душі поета споріднені хвилюванням вільної та могутньої морської стихії. Єдність людини і природи підкреслюється гармонійним колоритом, де переважають приглушені сірі, блакитні, зелені фарби.
Чудове полотно Михайла Михайловича Божія «Прощавай, море» з усією силою та впевненістю демонструє яскравий талант художника, викликає душевний трепет і хвилювання у глядачів.

Детальніше...
 
НАРЕЧЕНА

    ЯБЛОНСЬКА ТЕТЯНА НИЛІВНА

   (1917-2005)


Яблонська активно творила в радянську епоху. А радянське мистецтво розвивалося неоднорідно, були в ньому різні періоди, які формувалися під впливом суспільно-політичного життя країни.
Під час творчих поїздок у кінці 1950-х – початку 1960-х років по Вірменії, Поліссю, Закарпаттю Яблонська щиро жадала глибоко пізнати коріння народного мистецтва, просякнутися національними традиціями.
Яскравий темперамент художниці, її рідкісний живописний талант з самого дитинства потрапили на благодатний ґрунт, що дозволило їй вирости у великого художника.
Народилася Яблонська 24 лютого 1917 р. у Смоленську, в сім’ї вчителів. Тетяна разом з сестрою і братом росли в атмосфері палкої любові до мистецтва і творчого розвитку.
У 1935 р. Яблонська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту, і вже з другого курсу Тетяна входить до числа кращих студентів факультету.
Яблонська закінчила інститут перед самим початком війни. Вже після війни, повернувшись до Києва, починає багато і плідно працювати.
Полотно «Наречена» належить до «Українського циклу», воно написане під впливом і у дусі народного мистецтва, будучи програмним у цьому циклі картин.
У музейну колекцію ця життєстверджуюча картина надійшла з Дирекції художніх виставок УРСР ще в 1971 р. З того часу знаходиться в постійній експозиції музею і прикрашає виставку «Наша Батьківщина в образотворчому мистецтві ХХ ст.».
У світлих радісних фарбах художниця доносить до глядача день-«щастя», день-«свято» сільської дівчини, у якої відбувається найважливіша в житті подія – весілля. Рудоволоса красуня милується собою в оповитому паперовими квітами дзеркалі, заплітаючи косу. Жіночий образ, улюблений Яблонською, сповнений чарівності. На цій картині він втілюється як традиційний образ нареченої в народному уявленні. Не випадково художниця уникає темних кольорів і тіней. На полотні присутній елемент таїнства: наречена обернена спиною до глядача, але одночасно глядач посвячений у це таїнство, тому що бачить веселе і сяюче обличчя дівчини у дзеркалі З цією метою художниця зовсім відмовляється від деталізації, зображаючи обличчя, фігуру і подробиці обстановки за допомогою одних лише плям локальних кольорів. Колір і втілює в даному випадку собою світло.
Яблонська прагне відволіктися від прозаїчної конкретності речей і передати за допомогою емоційності кольору узагальнені етичні цінності, які зберігаються у глибинах народного життя, а також утілити життєстверджуюче світовідчування народу. Народне мистецтво стало для Яблонської справжньою школою добра, світла і краси. 

Детальніше...
 
НАРОДНИЙ ХУДОЖНИК УРСР М.М. БОЖІЙ

 

   ТОКАРЕВ В’ЯЧЕСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ

   (1917-2001)


 Видатний пейзажист, портретист, історичний живописець В.В. Токарев народився у 1917 році у місті Богородицьку Тульської губернії. Живописом він почав займатися в ізостудії при фабриці «Більшовик» у А.Н. Нікольського. Продовжив свою освіту у Рязанському художньому педагогічному училищі (1934 – 1938), а потім у Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури ім. І.Ю. Рєпіна (1938 – 1948 з перервами). Роки навчання в інституті були перервані Великою Вітчизняною війною, в якій В.В. Токарев брав безпосередню участь. У 1941-42 роках він воював рядовим солдатом на ленінградському фронті, а в 1943 році був демобілізований за пораненням. Після закінчення інституту Токарев переїхав до Одеси, де довго жив і плідно працював.
Майстерність Токарева-портретиста особливо яскраво виявилася у 1960-70-х роках. Він створив цілу галерею портретів своїх сучасників.
Портрет «Народний художник УРСР М.М. Божій» був створений В.В. Токаревим у 1961 році. А через двадцять років ця робота надійшла до збірки МОХМ ім. В.В. Верещагіна з Дирекції художніх виставок Міністерства культури УРСР. Тема зображення художника художником не нова в історії мистецтва, але завжди дуже цікава. Як відомо, портрет це завжди двоякий образ: образ портретованого і образ художника – творця портрету. Бо глядач, завжди дивлячись на портрет, знайомиться не тільки із зображеною людиною, але і з портретистом, що утілив свої уявлення про цю людину в художній формі. Митець завжди може підкреслити свою близькість з оригіналом або, навпаки, виявити критичне до нього ставлення – від цього залежить інтонація портретного образу. В даному випадку портрет правдивий і об’єктивний, у ньому міститься момент істинного знання про оригінал. Перший крок, здійснений художником Токаревим, на шляху до цієї істини – зовнішня схожість, а другий крок – передача внутрішньої суті. Рішенню цих непростих задач сприяли і висока живописна майстерність автора, і тривале особисте знайомство з моделлю. Токарев сприймав свого колегу як цільну творчу особистість, захоплюючись і його талантом живописця, і прекрасними людськими якостями. Створюючи портрет Михайла Михайловича Божія, він поставив перед собою задачу – дбайливо перенести в художню форму готовий образ, тотожний моделі.
Блискуче вирішивши складну колористичну задачу, В.В. Токарев написав портрет, де домінує образ. Художник створив глибоко реалістичний портрет видатного українського живописця М.М. Божія, розкривши всю глибину його характеру. 

Детальніше...
 
ПЕЙЗАЖ МОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ

  

   КАЛНРОЗЕ ВАЛДІС КАРЛОВИЧ

   (1894 - 1993)


 Живописні полотна В.К. Калнрозе неможливо сплутати з роботами інших художників-пейзажистів, настільки своєрідна їх колористична гама і емоційна тональність. Творчість латиського художника заслужила високу оцінку ще у період існування Радянського Союзу. За витвори, пройняті відчуттям краси, маститому художникові було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв Латвійської РСР.
У 1936 році Валдіс Карлович закінчує Латвійську академію мистецтв. До цього часу вже викристалізувалися головні принципи його реалістичного мистецтва.
У період культу особи у результаті догматичного підходу до тлумачення методу соціалістичного реалізму соковиті та колористичні пейзажі художника були необґрунтовано віднесені до категорії формалістичних робіт.
З другої половини 1950-х років починається новий період розквіту творчості В.К. Калнрозе, в якому одне за іншим слідують крупні полотна, написані на високому художньому рівні. У барвистій палітрі як і раніше панує чуттєва гама сірих тонів, нюанси яких тягнуться тепер від сріблястого до іржавого та золотистого відтінків. Поступово вимальовується такий характерний для художника мотив – пейзаж, в якому переважає дзеркало вод з мерехтливим віддзеркаленням.
Чудова картина В.К. Калнрозе «Пейзаж моєї Батьківщини» надійшла до МОХМ ім. В.В. Верещагіна з Всесоюзного виробничо-технічного комбінату в 1970 році. Вона часто експонується у музеї на тематичних виставках, незмінно привертаючи увагу глядачів. Це красиве велике (122Х154) полотно створено художником у 1964-65-х роках.
З великою любов’ю дуже реалістично зобразив художник милий серцю куточок рідної природи. Вражає висока живописна техніка виконання роботи. Дуже різноманітна обробка поверхні картини. Прозорі шари чергуються з пастозною фактурою, а соковиті мазки мастихіном створюють світлові ефекти на поверхні води. Сірий колір, що здається мав бути важким та інертним, набуває у картині емоційної активності і великої живописної насиченості. Увагу митця привернув цей нехитрий пейзаж улюбленої Батьківщини, в якому він завдяки своєму віртуозному живописному почерку і повному нюансів колориту зумів знайти своєрідну принадність і неповторну красу. 

Детальніше...
 
ОЛЕНКА

   Коцка Андрій Андрійович

   (1911-1987)


 Випускник Ужгородської учительської семінарії Андрій Андрійович Коцка, як і більшість закарпатських художників того покоління, розпочав свій трудовий шлях з викладацької діяльності у злиденних верховинських селах. Повсякденна робота у школі забирала багато сил та часу, стримувала власні творчі пориви молодого митця. Але водночас вона збагатила його невичерпним запасом спостережень і прекрасним знанням народного побуту. Усією чуйною душею художник прикипів до своїх маленьких учнів, щиро поділяючи з ними радощі та печалі їхнього суворого життя. Коцка створив цілу галерею образів сільських дітей, прагнучи мовою живопису розповісти про душевну чистоту, гідність, працьовитість та неабиякий розум своїх вихованців, які, незважаючи на злидні й труднощі того нелегкого часу, жадібно тягнулись до знань.
У колекції Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна творчість закарпатського живописця представляє робота «Оленка», що надійшла до музейної збірки у 1963 році з Дирекції художніх виставок Міністерства культури УРСР. З любов’ю і хвилюванням художник пише портрет прекрасної у своїй юній красі гуцульської дівчини. Її образ неначе втілює ідеал піднесеної, але водночас такої щирої і земної вроди. Веселий, але зосереджений погляд блакитних очей дівчинки сповнений доброти, довірливості та безпосередності.
М’які звучні барви портрету мерехтять і переливаються під променями яскравого закарпатського сонця. Неначе саме прозоре гірське повітря наповнює роботу своїм диханням, в якому тануть і розчиняються контури, а кольорові плями утворюють складний мелодійний ритм. Сміливими, енергійними ударами пензля Коцка змальовує тло картини – блакитно-зелену рослинність привільного карпатського краєвиду. Художник прагне передати ту нерозривну єдність, коли людина просто немислима без мальовничих високих гір, дрімучих лісів та полонин, а Карпати не існують без селянина, який з почуттям щирої вдячності обробляє їх родючу землю.
Оригінальні художні твори Андрія Андрійовича Коцки, заслуженого діяча мистецтв УРСР, неначе випередили свій час, вони захоплюють і хвилюють сучасного глядача щирістю та поетичністю створених ним образів, сміливою невимушеною манерою письма.. Секрет принадності його живопису простий: немовби не фарба, а сама душа художника тріпотіла на кінчику пензля, з кожним дотиком якого полотно наповнювало життя... 

Детальніше...
 
ДІВЧИНА В КАРНАВАЛЬНОМУ КАПЕЛЮСІ

  

   Тишлер Олександр Григорович

   (1898-1980)


 Олександр Григорович Тишлер – з покоління художників, «революцією мобілізованих і покликаних». Події, що відбувалися у країні, стали найважливішим стимулом становлення його творчості.
У 1921 році художник переїздить з свого рідного міста Мелітополя до Москви.
Теплими словами згадує про нього художник О.А. Лабас: «… Тишлер приїхав до Москви з Києва в 1921 – 1922 роках, і тоді я з ним зустрівся і подружився, і ми стали дуже часто бачитися. Я із самого початку оцінив його як оригінального дуже талановитого художника і живописця, і вже тоді ж побачив, що окрім живопису і графіки у нього було покликання до театру».
Творчий шлях Тишлера – шлях пошуків. Від абстрактних речей до малюнків і картин про події громадянської війни.
З 1920-х років художник працював серіями і циклами. Одними з пізніших є: «Балаганчик», «Жінка і місто», «Театральне уявлення», «Океаніди». Цикли ці різні, але об’єднує їх те, що в них, хоча і по-різному, об’єднується людина і архітектура. «Я як би даю не побачене ніким, – писав Тишлер, – наприклад образ ожилої архітектури, образ натюрморту, що злитий з людиною …
З’єднання з річчю відбувається поза законами перспективи і реальних масштабів. Здавалося б, чоловік менше, ніж будинок. А в моїх роботах жінка іноді може нести на голові будинок або ціле місто» …
І «Дівчиною в карнавальному капелюсі» і «Модницею на лавці» «поступилася» музею вдова художника – Ф.Я. Сиркіна в 1980 році. Можна виказати припущення, що обидва ці чудові полотна входять до циклу «Жінка і місто». 

Детальніше...
 
«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»

 
 
Сайт створено у студії Мотив