Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА


 

 Адреса: м.Миколаїв,
    вул. Велика Морська, 47
 
 Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
 E-mail: museum0@ukr.net
 
 
Виставка міських пейзажів – «Міста, де я бував…» – у Художньому музеї ім. В. В. Верещагіна
Автор: Лідія Одегова   
14.04.2021 10:28

Загальна панорама міського пейзажного жанру ХХ – поч. ХХІ ст. дуже різнорідна. Популяризуючи багатство своїх фондів, Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна познайомив глядачів з виставкою «Міста, де я бував…» («Города, где я бывал…»). Вона була відкрита 26 січня 2021 року, і продовжила, започатковану у 2020 році, серію виставок «Мистецтво ХХ ст.». Особливість виставки полягала в експонуванні робіт присвячених одному типу пейзажу, а саме міському (урбаністичному). За історію музейної виставкової роботи останніх десятиліть така тематична виставка відбулася вперше. В її експозиції були представлені і міжжанрові роботи, де зображувалися побутові сцени, але твори в цілому вирішувалися в дусі пейзажу.

Директор МОХМ ім. В. В. Верещагіна Сергій Росляков на вернісажі сказав, що лейтмотивом виставки стала популярна в 1960-1980-х рр. пісня «Города, где я бывал…», написана Андрієм Петровим та Левом Кукліним. Старше покоління людей пам’ятає як натхненно виконував її Едуард Хіль та інші відомі співаки. Саме ця пісня надихнула музейних співробітників до створення експозиції, яка б складалася з реалістичних і фантастичних краєвидів міст. Художники у своїх роботах відтворили міста, де вони народилися, жили тривалий час або куди подорожували. Усе як у пісні:«Города, где я бывал,

По которым тосковал,

Мне знакомы от стен и до крыш.

Снятся людям иногда

Их родные города

Кому – Москва, кому – Париж.

…Все на свете города

Не объехать никогда,

На любой остановке сойди».

Експозиція «Міста, де я бував…» включала 60 творів із фондів музею (9 – графічних, 51 – живопису). Ці роботи ілюстрували розвиток міського пейзажного жанру за досить тривалий термін з 1930-х до 2010-х років. Вражає кількість (близько 50-ти) імен експонентів. Це переважно видатні вітчизняні майстри ХХ ст., що сповідували принципи реалізму.

Виставка складалася із двох тематичних комплексів, виділених за видовою ознакою: перший тематичний комплекс – «Живописні міські пейзажі», другий – «Графічні міські пейзажі». Ці комплекси не були територіально відокремлені. Попри намагання музейників дотримуватися хронологічного принципу, експозиція виставки носила все ж таки «мозаїчний характер» (вільне розташування творів з урахуванням їх колористичних та інших характеристик).

В роботах вітчизняних митців вражало розмаїття мотивів міського пейзажу, які представляли самобутність урбаністичної культури не тільки України, а й багатьох міст республік колишньої величезної держави СРСР та світу. На виставці експонувалися пейзажі мальовничих міст України (Києва, Харкова, Одеси, Севастополя, Миколаєва, Ужгорода, Ялти, Бахчисараю, Очакова, та ін.), РФ (Москви, Санкт-Петербургу, Кисловодська, Мурманська, Ярославля, Казані, Уфи, Ростова, Торжка та ін.), Грузії (Тбілісі, Кутаїсі та ін.), Азербайджану (Баку), Вірменії (Єревану), Узбекистану (Самарканду), Латвії (Риги та Юрмали), Італії (Риму та Венеції), Афганістану (Кабулу), Сербії (Белграду), Угорщини (Будапешту), Болгарії (Пловдиву) та ін. Деякі з музейних робіт експонувалися на виставках часто, а інші – вперше за багато років «побачили світ» саме на виставці «Міста, де я бував…».

У пейзажах живописці та графіки реалістично відтворили затишні вулиці, стрімкі проспекти, прекрасні площі, чудові набережні, велетенські заводи та інші різноманітні види міст. В єдиному експозиційному просторі були представлені твори різного стилістичного спрямування. Проте все-таки більшість робіт – це міські краєвиди створені митцям, що сповідували ідеї реалізму.

Експозицію виставки розпочинали краєвиди трьох різних міст – Кутаїсі (Грузія), Риму (Італія), Ярославля (РФ), – пензля відомих живописців М. Бірштейна, В. Рижих, В. Шепелева. Роботи вирізнялися не тільки темами, а й живописною манерою.

У багатогранній творчості випускника Московського інституту образотворчих мистецтв Макса Бірштейна (1914-2000) міський краєвид займав чільне місце. Митець довгий час жив і працював у Москві, здійснюючи часті подорожі країною. У пошуках матеріалів для своїх робіт він побував у Заполяр’ї, на Далекому Сході, Чукотці, в Закавказзі та Середній Азії. Художник брав участь у морському плаванні із Калінграда до Владивостока через південні моря і океани. У подорожах його завжди цікавила природа країн та архітектура міст, у яких він побував. Перш за все митця приваблювали пам’ятки архітектури пов’язані з життям визначних особистостей.

Твір Макса Бірштейна «Будинок, де жив Паліашвілі. Кутаїсі» (1980), що поповнив музейну колекцію у 1982 р., вирізняється чіткою композиційною побудовою та міцною конструктивною формою. Знайдена живописцем система кольорових мазків гарно виявляє пластику архітектурних споруд, їх об’єми та масу. Разом з тим Бірштейн тонко відчув та передав на полотні особливості атмосфери, характер освітлення місць, що стали об’єктом його творчості.

З пострадянським мистецтвом глядачів виставки познайомив твір народного художника України, дійсного члена Академії мистецтв – Віктора Рижих (1939 р. нар.) «Сходи в Римі». Художник працює в галузі станкового живопису ще з 1960-х рр. Свої враження від подорожі до «старої» Європи він втілив у серію робіт, створену у 1990-х рр. Пейзаж «Сходи в Римі» виражає захоплення художником старою архітектурою, яка ніби живе своїм життя. Живописець за допомогою кольору і тону, цікавим композиційним рішенням (вид через арку) передав чарівність і загадковість римського мотиву. Митець вдало використовує кольоровий контраст: червона стіна підкреслює сіро-білий колір римської скульптури. Робота надійшла до музею з персональної виставки творів В. Рижих, що відбувалася наприкінці 2006 р. у виставковій залі МООНСХУ.

Експонований на виставці твір В’ячеслава Шепелева (1924 р. нар.) «Комсомольська вулиця міста Ярославль» (1957) – реалістичне зображення затишного куточку старовинного російського міста. Краєвид приваблював глядачів гармонійним колоритом та яскраво вираженою емоційною складовою.

Окрема історія для тематичної виставки «Міста, де я бував…» – твори класика вітчизняного мистецтва Євгена Столиці (1870-1929), у творчості якого пейзажний живопис займав домінуюче місце. Живописну майстерність Є. Столиця опанував навчаючись у якості вільного слухача в Імператорській Академії мистецтв (1888-1894) у майстерні А. Куїнджі. Художника цікавили різні пейзажні теми та мотиви. Після участі за запрошенням адмірала Макарова у 1899 р. у плаванні на криголамі «Єрмак» Столиця створив серію картин, присвячених природі Арктики. Основна тема його робіт у наступні роки – природа, життя російського та українського села, краєвиди великих і малих міст.

У колекції музею зберігаються 10 пейзажних робіт митця. Три з них присвячені місту Кисловодськ («Храм повітря. Кисловодськ», «Кисловодськ», «Будинок у Кисловодську»). Всі вони виконані у 1928 р. На виставці «Міста, де я бував …» експонувалося живописне полотно Столиці «Будинок у Кисловодську», де автор майстерно написав білий кам’яний будинок на тлі розкішної літньої природи.

В експозиції виставки «Міста, де я бував…» було представлено декілька робіт, що передають красу столиці України – міста Києва. Це пейзажі Володимира Вайнреба, Данила Безуглого, Сергія Шишка та інших митців.

Невелика за розміром, але цікава за темою та виконанням робота Данила Безуглого «Київ. Будівництво цирку» не залишилася поза увагою відвідувачів виставки. Насамперед цікавила постать самого автора. Данило Безуглий (1914-1977) – відомий український художник, який успішно працював у галузі тематичної станкової картини та пейзажу.

Народившись на хуторі Іванівка нині Оржицького району Полтавської області, Данило Безуглий мріяв стати художником ще з дитячих років, і 15-річним хлопчиком вступив до Київського художнього технікуму. Вищу художню освіту він здобув у Київському державному художньому інституті (1936-1942). Закінчувати інститут йому довелося під час Другої світової війни у Самарканді. У продовж усієї творчості Безуглий зберігав вірність мистецтву реалізму, прагнучи у живописі до тонко проробленої, завершеної форми. Бачити нові країни, вивчати незнайомі людські типи було для художника справжньою пристрастю. Подорожуючи по незнайомих місцях, він не піддавався спокусі відтворювати загальновідомі пам’ятки архітектури, а присвячував свої полотна буденному життю країн, підкреслюючи типові риси. Саме це зумовило реалізм та глибину закордонних серій робіт «Чехословаччина», «Індія», «Китай», «На берегах Середземного моря» та ін. Безуглий багато подорожував рідною країною створюючи великі цикли творів «Дніпрогес» (1946), «Відбудова Донбасу» (1946), «Землею закарпатською» (1946) та інші.

Багато робіт художник присвятив відбудові Києва. На виставці експонувалося, виконане в реалістичному дусі, живописне полотно Данила Безуглого «Київ. Будівництво цирку» (1950).

Столиця України була невичерпним джерелом натхнення для творчості народного художника СРСР Сергія Шишка (1911-1997). Київ – київська старовина, епопея повоєнного перетворення міста, його розквіт десятиріччями наснажували мистецтво видатного українського художника-пейзажиста. Шишко також створював численні індустріальні пейзажі та картини природи, які умовно називають «чистим пейзажем». Проте саме міський пейзаж представлений великою київською сюїтою, не має паралелей у класичному українському мистецтві.

Усе творче життя художника було пов’язано з Києвом. Сергій Шишко навчався в Київському Художньому інституті та в Інституті живопису, скульптури та архітектури Всеросійської Академії мистецтв. Закінчивши навчання в Академії, Шишко переїздить до Києва. Він мешкав на Осіївській вулиці, дуже старій, спокійній. Осіївські мотиви лягли в основу його багатьох тогочасних творів. У полотнах перших київських років зовнішніх ознак часу майже не помітно. Шишко пише могутній Дніпро, вулиці, які оминула трагічна доля Хрещатика. Згодом зв’язок його живопису з дійсністю стає глибинним і міцним.

На виставці експонувалася одна з кращих робіт Сергія Шишка, присвячених повоєнному Києву, – «Хрещатик будується» (1952). Для складної композиції міського пейзажу характерні багатоплановість та оригінальність ракурсу (вид зверху). Картина сповнена динамічного руху людей та транспорту, що підкреслює активність будівництва. Мимоволі згадуються слова пісні, що стала лейтмотивом виставки:

«За ночь ровно на этаж

Подрастает город наш».

Багато пейзажних творів ХХ ст. зафіксували риси, що давно згладилися з обличчя міст, зникли з нашого життя. Коли врахувати те, як гостро бачить художник, який чутливий він до всього, що відкриває його пильний погляд на життя, стане зрозумілим, чому багато з пейзажних полотен мають нині силу і значення документів, зігрітим дорогоцінним почуттям причетності митця до всього, що він бачить, вивчає, зображує. Художньо-історичне значення творів міського пейзажу минулого століття надзвичайно велике. Вони відтворили зриму картину епохи, територію проживання людей, наглядно продемонстрували як змінювалися міста разом з людьми та критеріями оцінок.

Краса та розмаїття міст України вражає! Історично вони розташовувалися в різних природних зонах та ландшафтах: на рівнинах, в оточенні лісів або гір, на берегах річок та морів тощо.

В експозиції було представлено декілька живописних робіт на тему: «Місто та море». Це пейзажі «Очаків» (1986) Люсьєна Дульфана, «Мурманськ. Стадіон» (1964) Віктора Васіна, «Місто біля моря» (1967) Юрія Шейніса та ін. Ці оригінальні твори дуже відрізняються за композицією, колоритом та художньою стилістикою, проте в кожному з них морю приділяється особливе значення.

Заслуженою увагою глядачів виставки користувалося полотно «Севастополь. Вечір» (1933) пензля народного художника РРФСР, видатного радянського живописця Георгія Нісського (1908-1987). Він навчався у Московському ВХУТЕМАСі – ВХУТЕІНі (1922-1930), відчуваючи вплив самобутнього художника О. Дейнеки. Творчість Нісського поділяється на 4 етапи. Перший охоплює 1929-1935 рр. У цей період уже проявився інтерес митця до індустріального пейзажу та до морської теми у різних її проявах. Вибір «морської» тематики був для художника невипадковим. Ще студентом у 1928 р, Нісський побачив Чорне море, яке з тих пір тісно ввійшло в його життя.

Експонована на виставці картина Нісського «Севастополь. Вечір» (1933) – типова для творчості митця. Вона вдало поєднує у собі морський та міський пейзаж. На жаль, більша частина ліричних краєвидів Нісського першої половини 1930-х років була втрачена, у зв’язку з цим зростає цінність полотна «Севастополь. Вечір», яке поповнило збірку музею у 1982 р. із Всесоюзного виробничо-художнього комбінату.

Якщо в перших пейзажних творах Нісський намагався точно фіксувати побачене, то потім почав відходити від точного копіювання натури, повертаючи на шлях інтенсифікації кольорової гами. У художника з’явилися свої прийоми та своя колористична гама. Колір у творах живописця декоративний. Ефект декоративності надає його роботам особливої виразності та динамічності. Завдяки кольору, не зважаючи на деяку площинність зображення, твори Нісського мають і чіткість, і ясність. У картині «Севастополь. Вечір» ці риси уже помітні. Художник відтворює фрагмент міста на тлі морського краєвиду. На першому плані вузька смужка набережної, де сидять на лавах або прогулюються з дівчатами моряки. В глибині, справа та зліва, видніється кам’янистий берег. Темно-синьою смугою простягається море на горизонті якого – кораблі. Виразною деталлю картини постає візитівка Севастополя – пам’ятник загиблим морякам. Третім планом композиції пейзажу слугує вечірнє небо глибокого синього кольору, яке займає майже дві третини полотна. Художник будує композицію таким чином, що глядач ніби стає співучасником події. Колорит картини складається з великих площин яскраво-синього, темно-синього та сірого кольорів. Гладенький мазок живописця, що рівно стелеться по поверхні, вправно фіксує чітко виражені ніби відчеканені форми набережної та пам’ятника. Постаті людей виділяються яскравими кольоровими акцентами.

До теми Севастополя та мотиву прогулянки моряків по вечірній набережній (окрім роботи «Севастополь. Вечір» (1933)) Нісський повертається в роботах «Вечір в Севастополі» (1936), «Севастополь» (1948).

На виставці «Міста, де я бував…» експонувалися твори, присвячені різним містам України та подіям, що там відбувалися. Це ліричні паркові пейзажі, урочисті багатолюдні свята на площах, затишні куточки дворів та ін.

Красуня Одеса змальована на картинах «В Одеському порту» (1947) С. Отрощенка та «Одеса. Площа ім. К. Лібкнехта» (1961) Л. Межберга. Краєвиди кримських міст відтворені в роботах «Срібний пейзаж. Бахчисарай» (1966) О. Глускіна та «Вогні рідного міста» (м. Ялта) Л. Джус. Таємничий замок Ужгорода постав на полотні «Подвір’я ужгородського замку» А. Шепи. У роботі «День Перемоги в Харкові» (1946) художник С. Прохоров правдиво показав святкування Дня Перемоги за радянськими канонами.

Більше десятка творів виставки були присвячені місту Миколаєву. Це роботи митців минулого та наших сучасників. Тема Миколаєва знайшла своє відображення в живописних полотнах С. Сенкевич, Л. Ященка та М. Дольника, акварелях О. Покосенка та Ю. Корольова, пастелі В. Фірсова, двох автолітографіях І. Булавицького.

Реалістичне зображення куточка Миколаєва відтворено на полотні одного з найстаріших миколаївських художників Марка Дольника (1920-1979) «Миколаїв. Етюд» (1963), яке поповнило колекцію музею у 1965 р. як дар автора.

Свій штрих до образу міста Миколаєва додала оригінальна пастель Володимира Фірсова (1924-1992) – «Яхт-клуб». Миколаївський художник В. Фірсов, випускник Одеського художнього училища ім. Грекова (1952 р.), один з організаторів МООНСХУ, член Спілки художників з 1973 р. багато зробив для розвитку образотворчості та формування культурного середовища Миколаєва. Його твори мають як художнє, так і краєзнавче значення.

Визнаний «співець старого Миколаєва» – миколаївський живописець і графік Олександр Покосенко. Він народився в 1924 р. в м. Миколаєві, де жили його батьки, дід та прадід. Тут пройшли його дитинство та юність. 1954 – вступив до Одеського державного художнього училища імені Грекова. Потім навчався у Московському поліграфічному інституті на факультеті графіки. У 1960-ті рр. Покосенко був одним з перших фахівців у Миколаєві, які працювали у сфері дизайну. У 1980 р. митця прийняли до Спілки художників СРСР. Роботи художника прикрашають мерію, їх можна побачити у всіх миколаївських музеях, Міністерстві культури України, у зібраннях вітчизняних та закордонних колекціонерів.

Основна тема творчості Покосенка – це образ старого Миколаєва в його архітектурних ансамблях. До знаменитої серії робіт Покосенка «Старий Миколаїв» належать сотні міських пейзажів. На виставці представлений графічний аркуш О. Покосенка «Нова магістраль. Вулиця Космонавтів», виконаний художником у 1977 р.

Тісно пов’язана з Миколаєвом творчість Юрія Корольова – миколаївського художника, фотографа, дизайнера, мандрівника, дослідника. Ю. Корольов народився у 1940 р. на берегах Північної Двіни, де й пройшло його дитинство. Згодом закінчив МКІ ім. Макарова. Працював інженером-конструктором та дизайнером, часто був у експедиціях.

У середині 1980-х років почав активно займатися аквареллю. Типовий для творчості Корольова міський пейзаж – «Пам’ятник адміралу С. Й. Макарову» (2016) – експонувався на виставці «Міста, де я бував…».

Фантазійний образ Миколаєва постав в роботі «Фантазія» (1990) заслуженого діяча мистецтв України Серафими Сенкевич (1941 р. нар.). На улюбленій багатьма миколаївцями картині художниця, поряд з реалістичними спорудами, виписала уявні елементи (фонтан, скульптуру та ін.), які б вона хотіла бачити на головному проспекті міста.

Серафима Сенкевич з 1970 р. живе і працює в Миколаєві, хоча народилася у молдавському селі Олішкани. У 1961 р. вона закінчила Кишинівське художнє училище ім. І. Ю. Рєпіна (факультет живопису) та почала плідно працювати. Твори мисткині гармонійно поєднують у собі дзвінку колірну насиченість молдавської національної школи та ніжну ліричність і м’якість українського живопису. Багато творів видатна художниця присвятила Миколаєву та його жителям.

Своєрідною манерою виконання вирізнялися картини сучасного миколаївського живописця Леоніда Ященка (1952 р. нар.): «Набережна, 3. Дощ» (2015), «Літній день. Потьомкінська – Радянська» (2016) та «Холодна весна. Кірха» (2013). Ященко – палко закоханий у Миколаїв художник. Значну частину його творчого доробку становлять пейзажі Миколаєва.

Серед 60 експонованих на виставці робіт, які виконані різними художниками за доволі тривалий період – з 1930-х років до поч. ХХІ ст., саме роботи Леоніда Ященка можна вважати тими, що були виконані найближчим часом – 2013-2016 рр.

Ряд живописних творів виставки були присвячені зображенню краєвидів міст РФ («Будинок на вулиці Комлєва в Казані» Т. Радімова, «Стара Уфа» Т. Фраєрмана та ін.).

Столиця колись могутнього СРСР – Москва – займала одне з провідних місць у творчості багатьох вітчизняних митців. На виставці експонувалися полотна на московську тему: «Червона площа з Василієм Блаженним» (1934) Б. Рибченкова, «Святковий вечір» (1976) Є. Вахтангова, «Московський трамвай» (1939) О. Лабаса та ін.

У відомого радянського живописця і графіка Бориса Рибченкова (1899-1991) – була пристрасть «к перемене мест». Він багато подорожував. Бував в Україні, Бурятії, Башкирії, Криму, Кавказі та на Уралі. Але незмінно повертався до рідних міст Смоленськ та Москва. Рибченков раз і назавжди знайшов «свою» тему – це Москва. Столиці він присвятив багато олійних полотен та дві серії робіт гуашшю: «Пушкінські місця у Москві» (1987) та «Москва. Двадцяті роки» (1985-1987).

Особлива любов Рибченкова – це Червона площа. Скільки б не писав художник Червону площу, – а писав він її багато – вона у нього кожний раз особлива. Все залежить від того, яка година доби: ранок, полудень, захід сонця чи ніч, освітлена променями прожекторів або яскравими спалахами святкових салютів. Особливим ліричним настроєм сповнена робота Рибченкова «Червона площа з Василієм Блаженним» (1934), що експонувалася на виставці «Міста, де я бував…». Ця картина була придбана музеєм у автора (м. Москва, 1981 р.).

Пейзажний жанр розвивався і змінювався упродовж ХХ ст. Його типологія ускладнювалася. Поряд з так званим пейзажем «чистої природи» та провінційним, набував розквіту міський та індустріальний пейзаж. У деякій мірі цей процес можна було прослідкувати і в експозиції виставки «Міста, де я бував…», де увага зосереджувалася на міському пейзажі у всій його красі та різноманітності. В експозиції були представлені твори митців різних поколінь – і ті, чия творчість сформувалася у передвоєнні роки, хто був нерозривно пов’язаний з традицією кінця ХІХ – поч. ХХ ст., і майстри середнього покоління, що сформувалися в період «суворого стилю», і художники останніх десятиліть, які розробляють свою художню систему образотворчості.

Організатори виставки проявили шанобливість і широту підходу до відбору пейзажних робіт. Основною ланкою, що пов’язувала твори експозиції була тема середовища, яке оточує людину в місті, – одна з найважливіших тем сучасності. Деякі митці шукали в міському пейзажі типові риси, а інші прагнули підкреслити оригінальність архітектури та неповторність її національного колориту. Кожний художник бачив своє місто по-своєму, звертав увагу на те, на що була спроможна відгукнутися його душа. Багато копіткої праці витрачали митці ради того, щоб імпульс їх творчості відгукнувся у серці глядача та зазвучав в унісон.

Відвідувачів виставки «Міста, де я бував…» особливо цікавилися роботами, які не часто експонувалися на музейних вернісажах. Це картини та графічні аркуші на яких відтворені екзотичні міста Кавказу, Середньої Азії та Західної Європи. Ще одна причина інтересу до цих видів міст – неможливість здійснити до них реальні подорожі через пандемію. Такі міські пейзажі глядачі розглядали пильно, довго і неспішно, так як це робив сам живописець чи графік. Цей пильний погляд художника створив цікаву тенденцію – портретний підхід до архітектури. Художник бере не місто в цілому, а один з проявів його багатоликості – будинок, перехрестя, частинку району, що мають свою історію, своє обличчя. Архітектура як предмет зображення наділяється рисами індивідуальної виразності.

Виділити в архітектурній масі одну ланку, зрозуміти мету її існування у часі для художників означає знайти типове і через цей типовий образ сказати про ціле. Це може бути і історична причетність архітектури до людського життя, як у творах «Вулиця в Ерзерумі» (1917) К. Трохименка, «Жіночий дворик у Самарканді» (1932) О. Соколової, «Пейзаж. Великий проспект» (1936) О. Самохвалова, «Зима в Баку» (1973) М. Бірштейна, «Вулиця в Гаряделі» (1977) Ф. Халілова, і тема пам’яток архітектури, яка хвилювала митців А. Завгороднього, Ю. Злидня, А. Шепи, М. Купріянова та ін.

Художники відбирають пейзажні мотиви, що відповідають їх внутрішнім потребам. Реакція художника на місто, його індивідуальний образ, що вже склався, визначається не тільки першим поривом почуттів, а більш глибоким проникненням в життя цього середовища. Розмаїття стилістичних прийомів залежить перш за все від того, що саме бачить та шукає автор в багатогранному, складному понятті «місто». І щоб не цікавило б митця: чи суть урбанізму, чи історія, чи психологічні риси – підхід до теми завжди відзначений вдумливістю, за кожним рішенням стоїть своя концепція.

Серед яскравих та сонячних міських пейзажів азербайджанських, грузинських та вірменських художників вирізнялася лаконізмом та скупим колоритом робота Таіра Салахова «Ніч». Магнетичною стороною цієї картини є перш за все несподіваність її композиційного рішення, внутрішня експресія, лаконізм живописної мови. Дуже витягнуте по вертикалі полотно Салахова «Ніч» підкреслює особливості урбаністичного пейзажу: щільність забудови, мінімум простору та неба. Художник розгортає міську подію, на тлі фрагменту вулиці з двома хмарочосами, що тісно стоять навпроти. Мужня стриманість, внутрішня напруга та зосередженість об’єднує героїв картини: чоловіка та жінку, що стоять впритул, ніби сховавшись від усього світу у чорно-смарагдовій тіні будинку. Очевидно вони опинилися в складних життєвих обставинах. Драматизм ситуації художник підкреслює контрастним колоритом освітленої та затіненої частин міського пейзажу.

Автор картини «Ніч» – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, видатний майстер радянського образотворчого мистецтва з яскравою творчою індивідуальністю Салахов Таір Теймур-огли (1928 р. нар.) – успішно працював як живописець та графік. Після закінчення Суриківського інституту (1957) він повернувся до рідного Баку. Для його творів характерні виразні деталі, чіткий ритм та особливі ракурси бачення. В 1970-х рр. у творчості Салахова деякі принципи «суворого стилю» отримали певну переоцінку. Від публіцистичної загостреності він перейшов до внутрішньої поетизації образу людини, до картин-роздумів. Саме до таких творів і належить робота «Ніч».

В експозиції виставки були представлені види міст Азербайджану та Вірменії. Азербайджанський художник Фархад Халілов (випускник Строганівського художнього училища та Московського поліграфічного інституту) писав переважно пейзажі Баку та селища Апшерону. Характерні риси його глибоко емоційних пейзажних робіт – «кадрування» композиції, лаконічність, кольорова площинність та використання контурної лінії.

У роботі «Вулиця в Гаряделі» Халілов відтворив фрагмент вулиці з типовими будівлями по якій рухається жінка. Гармонійне звучання кольору, чіткість об’ємів та ліній, ясність зміни просторових планів – ось головне, що хвилювало художника в даній композиції, просякнутій відчуттям мирного споглядання та спокою. Архітектура, послідовна зміна геометричних будівель створюють композицію, що нагадує театральну декорацію. Простір картини існує як кольорова і смислова єдність, де об’єднуються жанр і пейзаж.

Чимало живописних та графічних робіт виставки «Міста, де я бував…» були присвячені містам Західної Європи та Прибалтики: «Венеція. Міст» (1968) М. Купріянова; «Стрижка трави» (1980) Н. Нестерової – пейзаж Юрмали; «Вулиця на околиці Пловдива» (1978) В. Дугладзе; «Старе місто» (1963) Г. Клебаха – пейзаж Риги; «Белград. Центр» із серії «По містах Югославії» (1972) М. Бережного; «Угорський парламент» (1981) і «Ватикан. Собор св. Петра. Рим» (1985) А. Завгороднього та твори інших чудових майстрів.

Завершувала експозицію виставки оригінальна картина Олександра Тишлера (1898-1980) «Дівчина в карнавальному капелюсі» (1958), яка будучи повноправною учасницею виставки «Міста, де я бував…», експонувалась окремо на мольберті, підкреслюючи свою тематичну і стилістичну особливість. На цьому фантазійному полотні автор зобразив жіночу голівку, прикрашену капелюхом, на якому розмістилися багатоповерхівки уявного міста. Художник таким оригінальним способом наочно «показав думки та фантазії», що рояться у голові героїні. Художник Тишлер ніби (випадково чи закономірно) проілюстрував слова пісні (лейтмотиву виставки) про мрії та уявні подорожі:

«…Снятся людям иногда

Голубые города

У которых названия нет».

Розглядаючи експозицію виставки, можна було здійснити уявну подорож по містах світу, що у свій час привернули увагу вітчизняних живописців та графіків. У кожному з міських пейзажів – неповторність почуттів та думок художників, які створили їх, рівно як і неповторність миті дня, запаху, освітлення, звуків, вигляду міських вулиць та будівель. Калейдоскоп видів різних міст світу (звичайних і екзотичних, маленьких і великих, заштатних і популярних) збуджував почуття і уяву відвідувачів виставки…

У непростих умовах карантинних заходів (обмеження географічного пересування по містах та країнах), у зв’язку з пандемією COVID-19, виставка «Міста, де я бував..» мала дуже позивне значення для глядачів і була для них своєрідною емоційною підтримкою та справжньою естетичною насолодою.

 

Лідія Одегова, завідувачка науково-методичного

сектору МОХМ ім. В. В. Верещагіна