Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адрес: г.Николаев,
    ул. Большая Морская, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
Елементи патріотичного виховання у роботі музею при проведенні пересувних виставок одного дня
Автор: Запісочна Л.О.   
03.07.2018 00:00

Патріотичне виховання молоді є дуже важливою складовою формування особистості. Художні музеї можуть і повинні вкладати свій внесок у справу виховання такої особистості.

«Патріоти́зм (грец. πατριώτης — співвітчизник, грец. πατρίς та лат. patria — батьківщина) — громадянське почуття, змістом якого є любов до батьківщини і готовність пожертвувати своїми інтересами заради неї, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури, особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства, мови, історії, традицій, готовність діяти в інтересах вітчизни та постати на її захист у разі необхідності». [1]. (Вікіпедія)

«В Україні національно-патріотичне виховання дітей та молоді має стати одним із пріоритетних напрямів діяльності держави та суспільства щодо розвитку громадянина як високоморальної особистості, яка плекає українські традиції, духовні цінності, володіє відповідними знаннями, вміннями та навичками, здатна реалізувати свій потенціал в умовах сучасного суспільства, сповідує європейські цінності, готова до виконання обов’язку із захисту Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

Основними складовими національно-патріотичного виховання мають стати громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне виховання.» (Стратегія)

Країна не може існувати без людей, які її населяють. І ці громадяни мають бути патріотами своєї держави – любити свою Батьківщину, знати її історію, здобутки та досягнення. Вони повинні мати бажання захищати та примножувати незалежність України, всі позитивні надбання, спадщину свого народу.

2018 рік є роком культурної спадщини в Європі. Міністерство культури України затвердило Національний перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини, більшість включених в нього напрямків представлена і в творах нашого музею та активно використовується в музейній діяльності.

Практично всі види роботи Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна включають елементи національно-патріотичного виховання, особливо такі його складові, як громадянсько-патріотичне та духовно-моральне виховання.

«…важливою складовою національно-патріотичного виховання має стати поширення інформації про досягнення наших співвітчизників та їх внесок у скарбницю світової цивілізації, зокрема у сферах освіти, науки, культури, мистецтва, спорту». (Стратегія)

В Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна розроблені пересувні виставки одного дня та тематичні програми, які докладно розповідають про відомих українців, особливо діячів культури та мистецтва:

Тематичні програми, присвячені творчості видатних вітчизняних художників ІІ пол. ХІХ ст. – ХХ ст.: Руфіну Судковському, Сергію Васильківському, Олександру Мурашку, Катерині Білокур, Миколі Пимоненку, Івану Айвазовському, Іллі Рєпіну.

Пересувні виставки одного дня: присвячені творчості української народної художниці Тетяни Яблонської, корифея декоративного петриківського розпису Марфи Тимченко, миколаївських художників Ольги Лебідь та родин Артим і Базилевських-Барташевичів.

Традиційно музей проводить заходи, присвячені пам’яті великого українського поета та художника Т.Г. Шевченка. Також підготовлено пересувну виставку одного дня «Літературні герої Івана Франка у творчості художників-графіків», на якій представлений видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч.

Ім’я Юрія Кондратюка мало про що говорить пересічному українцеві. А розрахунками цього нашого співвітчизника користувалися американці при підготовці космічного польоту до Місяця. Невипадково миколаївський художник А.Д. Антонюк створює майже одночасно два портрети засновників теоретичної космонавтики: «Великий мрійник. Ціолковський», 1984р. та «До місяця. Юрій Кондратюк». 1985 р. Ці твори експонуються на пересувній виставці одного дня «Шлях до зірок» (до Дня космонавтики).

В багатьох заходах нашого музею в якості ілюстративного ряду використовуються художні твори наших краян, мешканців Миколаєва. Так музей знайомить відвідувачів з видатними миколаївцями. Ці імена миколаївських художників часто звучать у заявках на видачу експонатів: Ю.А. Макушин, І.Я. Булавицький, М.С. Главчев, О.Д. Покосенко, О.К. Приходько, О.М. Катілов, Ю.М. Корольов, І.Г. Черкесова, І.О. Мяло В.А. Ольшанський, А.П. Завгородній та багато інших.

Дві виставки: «Рідне моє місто» та «Миколаївська палітра» повністю побудовані на творах миколаївських художників.

«У молодшому шкільному віці важливо формувати здатність дитини пізнавати себе як члена сім'ї; дитячого угруповання; учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного слова, побуту, традицій тощо». Пересувна одноденна виставка «Рідне моє місто» допомагає дошкільнятам та школярам формувати уявлення про місто, в якому вони живуть, та його мешканців. А старші слухачі поглиблюють свої знання про рідне місто.

Розповідаючи про Миколаїв, маємо на меті на прикладі творів познайомити глядачів з історією заснування та розвитку міста; показати творчий та художній доробок миколаївських майстрів, які присвячують свої витвори Миколаївщині; показати, як у художніх творах зображені визначні місця Миколаєва, та як художники впливають на формування зовнішнього вигляду міста.

А пересувна одноденна виставка «Люба ненька моя» показує образ матері в образотворчому мистецтві та привертає увагу до сімейних цінностей.

У березні, до дня народження великого українського поета та художника Т.Г. Шевченка проводиться виставка «Живописна Україна» (факсимільні офорти Т. Шевченка, ілюстрації до поезій Кобзаря, роботи художників, присвячені життю та поезіям Т.Г. Шевченка). Розповідаючи про його дитинство, показуємо багату фантазію та творчу уяву маленького хлопчика, його здібності до навчання. Особистість Тараса формувалася під впливом українських традицій та звичаїв, змалечку він захоплювався красою українських краєвидів та народних пісень, розписів, вишитого одягу, намагаючись їх відтворювати у своїх малюнках та віршах.

Дуже важливу роль у формуванні естетичних уявлень та національної самосвідомості відіграє традиційне та сучасне українське народне декоративно-ужиткове мистецтво. Саме це мистецтво було найбільш поширене та досяжне для всіх прошарків населення, особливо у минулому, та впливало на формування свідомості багатьох наших видатних співвітчизників (зокрема Т. Шевченка). В народному мистецтві дуже важливо, що воно не було мистецтвом для обраних, для професіоналів. Ті, кого ми зараз називаємо народними майстрами, були звичайними людьми, які намагалися прикрасити свій побут. Всі ті речі, що ми тепер звикли купляти у магазинах – одяг, посуд, меблі, інструменти та пристосування, раніш кожна родина виготовляла самостійно, для власного вжитку. І кожну річ, сам будинок прикрашали візерунками, красивим оздобленням. Вже пізніше почали з’являтися осередки народних промислів, де речі виготовлялися для продажу. Частково починає впроваджуватися розподіл праці по окремих етапах та операціях, заготовленню та обробці сировини, найчастіше в межах родини або селища, зрідка сусідніх сел. Але навчання ремеслу проходило індивідуально, від батьків – дітям, від майстра до учня. І якщо в наш час загальну інформацію про прийоми та технології дуже легко за бажанням знайти в Інтернеті, в книгах, то в народній педагогіці навчання трудовим навичкам та секретам майстерності відбувалося в першу чергу саме в родині. На превеликий жаль, цю спадкоємність поколінь було перервано. В суспільстві тривалий час нав’язувався культ споживання, моди, особливо іноземної. Вплив зневажливого ставлення до вітчизняного, до українського відчувається і досі. Мало хто з батьків, навіть вчителів вміють щось робити своїми руками і можуть навчити інших.

Дуже часто відвідувачі музею скаржаться на те, що гуртки та уроки естетичного циклу, праці вважаються другорядними. Перечитуючи старі вирізки з газет, відзначаєш актуальність слів академіка АПН СРСР М. Скаткіна зі статті 30-річної давності: «Из средства воспитания обучение правратилося в самоцель, а борьба за высокую успеваемость отодвинула на задний план и заслонила формирование личности ученика. В жертву успеваемости приносяться потребности, интересы, жизненные устремления, эмоциональная жизнь школьника, то есть те черты личности, которые могли бы стать источником её активности, наиболее сильно влиять на поведение» («Учительская газета», 26.05.1987) Він нагадує: «забыто предупреждение Сухомлинского «Если мы будем стремиться к тому, чтобы все силы ребёнка были поглощены уроками, жизнь его станет невыносимой». Але деякі і батьки, і вчителі продовжують вважати, що головне для школяра – це уроки, оцінки, контрольні та ДПА. Предмети естетичного циклу в ДПА не включені – значить вони не важливі.

Останні роки під приводом турботи про безпеку учнів та економії батьківських коштів в учбових закладах неофіційно, але досить наполегливо радять обмежити, а інколи і прямо забороняють відвідування позашкільних культурних закладів (в тому числі і музеїв), навіть тоді, коли музей готовий привозити одноденні пересувні виставки безпосередньо до учбових установ та намагається розробляти свої заходи відповідно до учбових та виховних програм, фактично проводячи музейні уроки. На жаль, таких думок дотримуються і деякі батьки. Хоча відповідно Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 - 2020 роки «Індикаторами ефективності реалізації заходів із національно-патріотичного виховання дітей та молоді мають стати, зокрема: збільшення відвідуваності дітьми та молоддю закладів, що популяризують культурні та національно-мистецькі традиції Українського народу…», одним з яких і є музеї.

Конвенція ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини декларує важливе значення нематеріальної культурної спадщини як головного джерела культурного різноманіття, про що також наголошено у Рекомендаціях ООН про збереження традиційної культури і фольклору.

У грудні 2012 року було створено Міністерством культури України Національний перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини, до якого увійшли зокрема:

ü  Козацькі звичаї, традиції, пісні, ігри, танці, трюки та вправи.

ü  Опішнянська кераміка – техніка виготовлення розпису у Полтавській області.

ü  Косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону XVI-XXI ст.

ü  Кролевецькі ткані рушники (м. Кролевець, Сумська обл.) – використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом, поєднання червоно-білих кольорів, орнаментика.

ü  Петриківський розпис (смт. Петриківка, Дніпропетровська обл.) – українське декоративно-орнаментальне малярство XIX-XXI ст.

ü  Писанкарство, яке розповсюджене по всій території України та у місцях компактного проживання українців за межами України.

ü  Хлібна культура і традиції.

Всі ці види української національної спадщини можна представити за допомогою музейних експонатів, і працівники музею активно використовують їх при розробці пересувних виставок та інших заходів. Лише керамічні вироби великі та важкі, тому більше експонуються на періодичних виставках у самому музеї. Про хлібну культуру і традиції ми розказуємо при розгляді натюрморту при проведенні заняття лекторію «Абетка мистецтв», який знайомить з цим жанром.

Не випадково такий вид українського народного декоративно-ужиткового мистецтва, як петриківський розпис 5 грудня 2013 року було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це поки що єдина форма культурної спадщини України, що потрапила до цього списку.

У Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна зберігається досить багато творів петриківського розпису, що дає можливість організувати пересувну виставку одного дня «Історія петриківського декоративного розпису». Відвідувачі цього заходу дізнаються про історію розвитку петриківського декоративного розпису, розглядають твори різних майстрів; засвоюють поняття «петриківський розпис», знайомляться з прийомами, які використовуються в ньому. За бажанням замовника може проводитися окремий майстер-клас, або застосовуватися його елементи, коли учасники не тільки бачать на екрані та безпосередньо процес виконання петриківського розпису, а і самі пробують навчитись виконувати окремі прийоми, створювати композиції. Працівники музею зробили достатню кількість «кошачків» – саморобних пензликів з котячої шерсті, якими традиційно робилися народні розписи, і ніякий сучасний пензлик не дає саме такого мазка фарби, як ця саморобка. Такими чином, надається можливість уявити себе стародавнім народним майстром петриківського розпису.

Твори петриківського декоративного розпису активно використовуються і в інших заходах. На        пересувній виставці одного дня «Світле свято Великодня» демонструються вишукані дерев’яні писанки на розписній тарілочці, «Чудесные ларцы и ларчики» – «Декоративна коробочка з кришкою» невідомого автора та «Шкатулка» майстра петриківської школи Н. Колос. Під час проведення лекторію «Абетка мистецтв» при вивченні жанру «Портрет» показуємо дитячий малюнок Матвієнко Наталки. «Моя родина», в якому обличчя людей оформлені за зразком вин`єток серед петриківських візерунків.

Серед музейних творів петриківського розпису чільне місці займає декоративний розпис «Жіночий день 8 березня» такого визначного корифея петриківського декоративного розпису, однієї з перших відомих майстринь Петриківки Марфи Ксенофонтівни Тимченко. Ця картина експонується на пересувній виставці одного дня «Кращий дарунок – квіти, що не в’януть»   (коли вона проводиться до свята 8 Березня). Минулого року було розроблено і окрему програму «Корифей петриківського декоративного розпису М.К. Тимченко» (до 95-річчя від дня народження). За допомогою цього твору з колекції музею та відеопрезентації з фотографіями М.К. Тимченко та членів її родини, репродукціями їхніх творів ми знайомимо глядачів з біографією та творчим доробком М.К. Тимченко, її чоловіка, доньки та онуки, що демонструє наступність поколінь та історію розвитку петриківського декоративного розпису, від його витоків до сучасності. При вивченні творчості М.К. Тимченко ми побачили цікаві розписи, присвячені поезіям Т.Г. Шевченка. Електронні фотографії цих картин тепер використовуємо в заходах, присвячених великому поету, показуючи різноманітність творчих підходів та манер різних художників при ілюструванні однакових поезій.

Народне мистецтво не є чимось застиглим, воно постійно розвивається. Особливо цей процес прискорюється з розповсюдженням та загальною доступністю засобів масової інформації, літератури та Інтернету. Петриківський розпис вже давно став загальноукраїнським. Художники з різних частин України, як аматори, так і професіонали, пишуть картини повністю в стилі Петриківки, або поєднуючи з реалістичним живописом, чи використовують в своїй творчості окремі прийоми, розробляючи авторську, або, як часто кажуть, мішану техніку. Одним з таких майстрів був Олександр Володимирович Базилевський-Барташевич (1956 – 1993). Він не мав офіційної художньої освіти. У 1980 році вступив в творче об'єднання «Прибужжя», а вже в 1981 році відмічений званням «Майстер народної творчості». В його композиціях активно використовуються творчо перероблені прийоми петриківського декоративного розпису, причому не тільки в живописних та декоративних роботах, а і в витинанках, що показує тісний взаємовплив різних видів декоративно-ужиткового мистецтва. У Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна зберігається більше ста творів цього майстра, його дружини Тетяни (розписи та ткацтво) та дитячі роботи доньки Леди. Невелика частина з них представлена на пересувній виставці одного дня «Твори декоративно-ужиткового мистецтва родини Базилевських-Барташевичів», окремі роботи – на виставках «Місто майстрів», «Історія петриківського декоративного розпису», «Кращий дарунок – квіти, що не в’януть», «Люба ненька моя», в заходах, присвячених Великодню, українському козацтву, Т.Г. Шевченку та ін..

Твори цієї родини також демонструються при проведенні відповідних майстер-класів, особливо зі створення витинанок.

Витинанка – один, мабуть, водночас і з самих традиційних, і самих сучасних видів українського народного декоративно-ужиткового мистецтва. Її застосування, на мою думку, взагалі не має меж. Це і силуети тіньового театру, і вітальні листівки, і надписи та прикраси на вікна та стіни, для оформлення сцени, класу, групи дитсадка, кімнати вдома до різних свят (більш звичні до Новорічних та Великодніх, але можна брати будь-які теми). Часто витинанку використовують в книжних ілюстраціях та при створенні сучасних емблем та товарних знаків. Багато відомих професійних художників вирізали складні сюжетні силуетні композиції: І. Рєпін, Г. Нарбут, М. Гоголь... Силуетами захоплювалися А. Дюрер, П. Рубенс, Матіс, Ф. Толстой та інші.

Дуже широкі часові та географічні межі, розмаїття матеріалів: вирізані зі шкіри аплікацій на одяг стародавніх скіфів та давніх і сучасних закарпатців, шкіряні візерунки на картинах молодої миколаївської художниці Ганни Стефановської, вирізування з берести, випилювання з фанери, середньовічні слов’янські кустодії, портрети французького міністра Етьєна де Силуета… А найдавніші паперові ажурні прикраси виникли у Китаї коли там навчилися виготовляти папір. Досить набрати в пошуку в Інтернеті «ажурне або художнє вирізування з паперу» – отримаєте безліч результатів з різних куточків всієї земної кулі. Цікаві скульптури з паперу Кэлвина Николлса, Джулін Харрісон практично "малює" скальпелем на папері,

Найпростіші витинаночки може вирізувати та наклеювати і маленька дитина з допомогою дорослих, особливо, якщо є фасонні дироколи. (Моя донька взяла в руки ножиці і почала різати папір в 2 роки, наслідуючи маму та звісно під її контролем). Навчання виготовленню витинанок входить у програму дитячих садків та шкіл, допомагаючи розвитку дрібної моторики.

Папір – один з самих дешевих, доступних та поширених матеріалів. Для тренування можна взагалі брати старі газети, журнали, списані зошити. Витяті візерунки та основу можна фарбувати на власний смак. Витинанка може бути одноколірна і різнобарвна, проста та складна. Практично до будь-якої теми можна зробити витинанки.

Витинанку можна вважати одним з видів аплікації. Різниця в тому, що витинанку не завжди наклеюють, а слово «Аплікато» перекладається «Наклеїти», і в тому, що в більшості видів витинанки багато дрібних внутрішніх вирізів. Пересувна виставка одного дня «Місто майстрів» демонструє витинанки миколаївських майстрів О.В. Базилевського-Барташевича та І.І.Покиданець-Мазурок і велику кількість аплікації з самих різних матеріалів, створених дітьми.

З точки зору психології та педагогіки, дуже важливо показувати дітям роботи, створені їхніми однолітками. Неодноразово помічала, що діти часто в першу чергу звертають увагу саме на ті твори, які близькі їхньому власному рівню. Нерідко чуєш захоплені емоційні вигуки «Я теж так можу! Я хочу сам так зробити» Професіональне високохудожнє мистецтво нас захоплює, встановлює ту високу планку, до якої треба тягнутися. Але для цього, потрібні певні знання, навички, часто спеціальні дорогі матеріали. Дитячі та аматорські роботи, народне мистецтво приваблюють і тим, що такі твори може зробити кожен. Хоча простота матеріалів та техніки виконання не виключають ні навчання, ні висоти художніх досягнень, а навпаки часто їх підсилюють.

Побутує хибна думка, що художником треба народитися, треба мати особливі здібності. Частково це справді так. Але не всякий талант проб’ється без навчання, наполегливості, працездатності. Такі художники, як Катерина Білокур – це виняток, а не правило. І сама вона дуже шкодувала про відсутність навчання, необхідність самій винаходити матеріали, як кажуть «вигадувати велосипед» В будь-якому мистецтві є те, що можна засвоїти за правилами, є досвід попередників. Шуткують, що навчити малювати можна і кобилу, Рембрантом не стане, а копицю сіна намалює. Вчені продовжують вивчати, як виникають та розвиваються здібності, яку роль відіграє спадковість, а яку – оточення, творче середовище та навчання. Не дарма в багатьох педагогічних системах, зокрема вальдорфській та японській, багато уваги приділяється естетично-мистецькому циклу, зокрема урокам малювання.

Кролевецькі ткані рушники також входять у Національний перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини. Ці твори музей теж активно використовує, найбільшу кількість – в заході, присвяченому цій родині, окремі рушники – на виставках «Живописна Україна», «Козацькому роду немає переводу» та інші, розписи – на виставці «Романтичні традиції українців».

Проводити практичний майстер-клас зі справжнього ткацтва в музейних умовах важко, тому що потрібні великі ткацькі станки в необхідній кількості або їхні зменшені діючі моделі та інші спеціальні пристосування і велика кількість ниток – ширина вузького рушника складає 420 ниток основи. Найпростіший пристрій для тканих гобеленів – дерев’яна чи картонна рамка, на яку натягнені нитки. Для створення малюнку різнокольорові нитки вручну переплітаються з нитками основи. Проте для виконання навіть невеличкого візерунку з товстих ниток треба час більше ніж тривалість одного уроку. Дітям можна показати фотографії та відеозаписи роботи ткацького верстака. Втім, найкраще їх зацікавлює спостереження за практичною роботою, коли вони самі бачать як на навіть на невеликому іграшковому станочку ремізки по черзі піднімають парні та непарні нитки основи, між якими прокладають поперечні. Малюки наочно бачать, як багато часу витрачається на виготовлення невеличкого шматочка полотна. Тоді їм легше зрозуміти, чому наші предки так дбайливо ставилися до речей, берегли та використовували кожний клаптик тканини. Раніше в програми занять з праці та в порадах батькам входило плетіння килимків з різнокольорових паперових смужок. Зараз я цього не знаходжу. А вид роботи дуже цікавий. Виховується терпіння, наполегливість, відбувається тренування дрібних рухів пальців, розвиток дрібної моторики. Знову дії нібито прості, але потребують уважності, треба слідкувати, які смужки мають бути зверху, які знизу. Можна робити просте полотняне переплетіння, а можна переплітати смужки через дві, три, чотири, та складати таким чином досить складні візерунки, як і в справжньому ткацтві.

І обов’язково треба розповісти про розповсюдженість ручного ткацтва у минулому, адже раніше саморобний ткацький верстак був у кожній родині. Більшість чоловіків самі робили їх для своїх жінок як і Олександр Базилевський-Барташевич, А матері починали вчити своїх донечок ткати, як тільки дівчатка могли дотягнутися ногами до підніжків станків, десь з 12 років. До весілля дівчата мали наткати тканини не тільки собі для одягу, а ще й на посаг стільки, щоб вистачило пошити одяг для чоловіка та дітей, приготувати красиві рушники для сватів та на весілля. І ці сувої тканин треба було прикрасити візерунками. Т.А. Базилевська-Барташевич такі візерунки тче одночасно з тканиною саме на такому станку, використовуючи традиційні стародавні українські елементи орнаментів, свідомо поєднуючи їх в змістовні авторські композиції.

Кожний такий елемент у візерунках мав своє певне значення, свою символіку. Українські узори на рушниках, сорочках-вишиванках, на писанках та інших речах можна було читати, як літери складаються в слова у книзі. Коли розповідаємо про ткацтво, більше уваги приділяється технології, про значення елементів візерунків лише коротко повідомляємо. А от вивчаючи символіку писанкарства та традиції святкування Великодня, докладно пояснюємо роль кожного елемента та символіку кольорів.

Писанкарство теж є одним з об’єктів нематеріальної культурної спадщини, розповсюдженим по всій території України. В Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна зберігаються чудові авторські писанки миколаївської майстрині Тетяни Іванівні Ульянкіної, яка не тільки опанувала традиційну технологію розпису великодніх яєць за допомогою розплавленого воску, а і ретельно вивчала символічне значення окремих елементів розписів та правила їхнього поєднання. При проведенні пересувної виставки одного дня «Світле свято Великодня» відвідувачів також знайомлять з історією виникнення та традиціями святкування Великодніх свят, показують, що зображення яйця як слов’янського символу життя та відродження використовується в різних напрямках образотворчого мистецтва.

Вивчення українських звичаїв та обрядів продовжуємо на пересувних виставках одного дня «Романтичні традиції українців» та «Традиції святкування українських новорічних свят». А в «Зимовіих візерункиах» (твори, присвячені зимовим святам та зимі, витинанка) акцентуємо увагу на красі українських зимових краєвидів.

На пересувних виставках одного дня «Дитяча іграшка: традиції і сьогодення» та «Люба ненька моя» експонуються чудові авторські ляльки-мотанки, створені членами обласного творчого об’єднання «Прибужжя» О.М. Тарасовою та О.І. Скляровою, що дають можливість познайомити глядачів і з ще одним видом народної творчості та обрядами, пов’язаними з такими ляльками.

Пересувна одноденна виставка «Козацькому роду немає переводу» найактивніше проводиться у жовтні. Цей захід розроблено з метою на прикладі експонованих творів познайомити відвідувачів з героїчним минулим України; розкрити суть свята Покрови Богородиці та Дня захисника України, що відзначаються 14 жовтня та значення козацтва, як неординарного та суспільно-важливого явища в історії України. Музейні експонати показують образи козаків не тільки у живописі, а і у скульптурі, у предметах декоративно-ужиткового мистецтва та в дитячих творах. Козацькі звичаї, традиції, ігри, танці, пісні, трюки та вправи: майстерне володіння батогом, шаблею, списом, луком та стрілами, прийоми вольтижування (акробатичні вправи верхи на коні, що рухається), які застосовували українські козаки-воїни у XV-XVIII ст. теж включені у Національний перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини.

При проведення багатьох заходів співробітники Миколаївського обласного художнього музею ім. В.В. Верещагіна намагаються поширювати вживання української мови, демонструючи її багатство, красу, милозвучність. Для створення відповідного емоційного настрою запрошуємо артистів та тих, хто ще навчається, з музичними та танцювальними виступами. Широко використовуємо аудіо та відео записи. Використовуємо елементи фольклору – добираємо українські народні та авторські пісні, вірші, малі літературні форми (загадки, прикмети, колядки, щедрівки, веснянки, то що) відповідно до теми заходу.

Більшість перелічених заходів розраховані на різновікові категорії відвідувачів – від вихованців дитячого садка до студентів, вихователів ДНЗ, вчителів, дорослих та пенсіонерів, проводяться відповідно до вікових особливостей відвідувачів.

В Миколаївському обласному художньому музеї ім. В.В. Верещагіна постійно ведеться робота по вдосконаленню та розширенню використання елементів національно-патріотичного виховання.

 

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив