Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 

Адрес: г.Николаев,
    ул. Большая Морская, 47
 
Телефон:     
     +38 (0512) 37 23 67
   
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ: БАТЬКИ І ДІТИ.
Автор: Одегова Л.І.   
16.08.2018 08:41

Перша зустріч з художнім музеєм – задоволення чи проблема?

(Стаття адресована натхненним батькам)

 У житті дитини перше «побачення» з художнім музеєм може бути як випадковим, так і добре спланованим. У будь-якому разі буде результат – позитивне чи негативне враження дитини від перебування у «храмі муз». І як показує мій багаторічний музейний досвід спілкування з відвідувачами, саме це перше дитяче враження часто буває основоположним для подальших комунікацій з музеями взагалі.

Пригадую розповідь молодої жінки, яка після екскурсії поділилася своїми дитячими спогадами. Її батьки дуже любили подорожувати і в нових містах завжди відвідували музеї, беручи її з собою з двохрічного віку. По декілька годин батьки в музеях насолоджувалися творами та обмінювалися враженнями між собою, при цьому не звертали уваги увагу на дитину та її питання, вимагаючи від неї тільки хорошої поведінки. У шкільному віці дитина уже свідомо уникала відвідин музею з батьками, вважаючи, що там немає нічого цікавого. «Зараз я відкриваю для себе художні музеї заново і жалкую, що стільки часу було змарновано. У мене підростає син і я планую зробити перші відвідини музею значимою подією у його житті. От тільки як це зробити правильно? Я не хочу повторювати помилку своїх батьків, хоча вони вважали, що роблять все якнайкраще для мене. Що Ви могли б мені порадити?», – закінчила свою розповідь жінка. Я розуміла, що найпростіша рекомендація – взяти кваліфікованого екскурсовода, тут недоречна, адже жінка хоче сама бути першовідкривачем світу прекрасного для своєї дитини. Звичайно таке намагання батьків викликає повагу.

Мета статті – дати кілька підказок натхненним батькам, які не зовсім знають як оглядати мистецькі твори і як поділитися цією приємністю з дітьми. Залежно від обставин та настрою, ця стаття для декого виявиться закороткою. Або навпаки – вам вистачить одного абзацу, де ви нарешті знайдете відповідь на важливе для вас питання.

Як зацікавити дитину музеєм?

Зацікавленість у людини до будь-чого не виникає на порожньому місці, а тим паче у дитини. Її треба обережно виплекати!

Аргументи, що без сумніву будуть вагомими для дорослих (Як же можна жити в місті і не піти в музей!? або «Побачиш там цікаво» …) абсолютно нічого не значать для дитини.

Спирайтесь на власний досвід та відчуття.

Ви – батьки. Ваше слово вагоме, але не тому, що вчене, а тому, що вселить дитині довіру і відчуття винятковості. Батькам потрібно самим собі відповісти, задля чого іти в музей? Чи пригадуєте як уперше відвідали виставку? Якщо цей спогад негативний або просто нецікавий: краще мовчіть. Якщо ж навпаки, досвід додав вам приємних відчуттів, спробуйте з’ясувати чому. Перенесіться у хвилини вашого першого враження. Без сумніву у вашій пам’яті існує якийсь мистецький твір, сюжет, деталь картини чи скульптури, що зачепили вас за живе. Це було, мабуть, щось дуже просте – мимовільне відчуття, атмосфера місця, барва, чийсь відгук на оглянуту вами виставку … Саме чимось таким – і це краще за всяку вчену балаканину – варто поділитися з дитиною. Своїми словами, простою мовою, намагаючись викликати у дитини зустрічну емоцію та бажання нових відчуттів. Наразі йдеться лише про те, аби прочинити для неї двері у світ прекрасного, і робити це вам.

Стримуйте власний ентузіазм.

Головне – не надто вихваляти те, що збираєтесь показати дитині. Не позбавляйте її законної насолоди потішитися власним відкриттям. Людині будь-якого віку малоприємно слухати, як хтось розпинається, нахваляючи щось, чого ти не знаєш, ніколи не бачив, не чув і про що не читав. Якщо ви відразу виллєте на дитину своє вдоволення, емоції, враження про всі нюанси, – що ж залишиться їй? То ж дайте простір і помовчіть, щоб вона здобулася на власну мову. Звичайно, якщо дорослий мовчки стоїть перед картиною, чекаючи від дитини виявів захоплення, то користі від цього мало. Але, без сумніву, ще менше її тоді, якщо дорослий балакучий і понад міру впевнений в усьому, що відчуває і каже. Намагайтесь знайти «золоту середину», використавши весь свій потенціал психолога і педагога.

Дозволяйте дитині вибрати самій.

Якщо дитина не поділяє вашого зацікавлення дозвольте «кермувати» їй. А якщо ви так і вчинили, то поважайте її вибір. Спостерігайте, що її цікавить. Ідіть за нею із зали в зал, поки вона не спиниться перед чимось. Не дивуйтесь якщо вона пройде повз визнаний шедевр. Ще буде час до нього повернутися, – точніше прийти. Може статися, що вибір дитиною того чи іншого твору вас здивує, розбіжність ваших смаків засмутить, але, без сумніву, саме дитина запропонує найкращу вихідну точку – чи буде це пейзаж ХІХ ст. чи абстракціонізм ХХІ ст.

Починати звідки завгодно.

Питання «Звідкіля починати?» не повинно поставати зовсім. На цьому етапі важливо не перевантажувати дитину азами мистецтвознавства – хронологією, історією культур чи культурних епох. Якщо ж колись ваша дитина вирішить глибше познайомитися з мистецтвом: це буде інша річ: вона й часу на це витратить скільки треба, й охоче прийме необхідні для цього умови. Наразі думайте лише про те як, як допомогти їй відкрити одну приємність – досить просту, але рідкісну: приємність споглядання. Переконайте її, що ми вільні оглядати тільки те, що нам хочеться. І що це – одна з найважливіших засад прекрасного.

Аби відвідини музею були водночас приємними і корисними, варто взяти до уваги кілька простих правил – настільки простих, що ми їх часом забуваємо.

  1. Не йдіть в музей в дощову погоду.

Ідея піти в музей, бо неприємно гуляти під дощем зринає не в одного дорослого. Та уявлення, що музей можна відвідати лише тоді, коли вичерпано всі можливі варіанти дозвілля, треба позбутися. Екскурсія в музей має бути свідомим вибором – навіть святом, а ніяк не заміною чогось і не варіантом на «крайній випадок». Та й значно приємніше оглядати картину при сонячному освітленні, а не похмурої пори.

  1. Обирайте не надто довгий маршрут. Хто б куди не подався з дитиною чує одвічне нарікання: Ще далеко? Ми вже приїхали? Якщо обраний вами музей знаходиться далеко, знайдіть маршрут і можливість добратися якнайшвидше, адже втомлена і знервована дитина не почувається комфортно. Ще більше вона знеохотиться, коли дізнається, що в музеї треба ходити, а не сидіти.
  2. Не будьте в музеї надто довго (не сподівайтесь побачити все за один раз). Пам’ятайте, що перебування в будь-якому музеї не дається дитині легко. Ходи по волі, не бігай, не шуми, не торкайся нічого – це ж суцільні обмеження (чи не для кожної дитини просторі приміщення експозиційних залів – це якраз спокуса проїхатися підлогою, побігати, поскакати). Огляд картин вимагає уваги, а та буде живіша, коли не затягувати час. Щоб уникнути крайнощів пам’ятайте: і півгодинних оглядин маленькій дитині буде забагато. Що менша дитина, то коротші відвідини. Краще колись прийдете сюди ще раз.
  3. Поясніть дитині правила поведінки в музеї. У всіх музеях – базові засади однакові. Твори не можна чіпати, – навіть підходити не можна надто близько, а ще – фотографувати зі спалахом. Дітям такі жорсткі правила не до вподоби. Варто їм пояснити, що це потрібно, аби картина якомога довше зберігалася в доброму стані. Не чіпаючи картин руками (навіть дуже чистими), оберігаємо їх від подряпин і мікроорганізмів (невидимих для людського ока). А фотоспалах дає сильне світло, і з часом (особливо якщо фотографуватимуть сотні відвідувачі) картина зблякне.
  4. Станьте на місце дитини (на рівень її зросту). Розміщення картин у музеях розраховано на дорослих відвідувачів. Якщо ж спуститись на рівень зросту дітей, стає ясно, що вони не можуть бачити те саме, що й ви. Тоді зрозумієте, чому їх зацікавила деталька, яка вам       видалася другорядною або не впала в око взагалі: вона на рівні їхніх очей.
  5. Читайте описи (етикетки, експлікації). Діти ще не мають звички читати надписи – інформаційні наліпки біля кожного експонованого твору. Можна звернути на них увагу прочитати точні назви картин, імена художників і дати, а також головні технічні характеристики, скажімо: «Дерево, олія», «Полотно, олія». Трохи старшим дітям буде цікаво зрозуміти принцип, за яким експонати розділено у залах (хронологічний, тематичний, монографічний).
  6. Не цурайтесь вже оглянутих картин. Діти, що люблять по сто разів слухати одну і ту ж казку чи безкінечно дивитися одне і те ж відео, так само, побачивши раз якусь картину, захочуть глянути на неї ще раз. Не думайте, що ви зациклились, якщо кожен раз обходите музей одним і тим же маршрутом. Хай це потриває якийсь час: на початку такий ритуал важливий. Хай ця картина фаворит буде перепусткою для інших. З вашою допомогою дитина поступово зрозуміє, що картину можна оглядати не раз і щоразу знаходити в ній щось нове.
  7. Не забудьте придбати листівки. Знайдіть час, щоб купити кілька листівок-репродукцій. Якщо спогад про відвідини музею можна забрати з собою – це величезний плюс: хай дитина порозвішує листівки у себе в кімнаті чи використовує як закладки, може вона захоче показати їх своїм друзям. Для старших дітей можна придбати путівник по музею, де багато репродукцій картин.
  8. Не оминайте кафе. Якщо у музеї немає кафе знайдіть його поблизу. Що менші діти, тим важливіше це зробити. Так похід у музей стане справжнім «виходом у світ».

Незалежно від сюжетів, авторів та епох живописні полотна специфічно оглядаються дітьми залежно від їх віку та рівня розвитку. Не має сенсу встановлювати якісь вікові обмеження для знайомства з образотворчим мистецтвом. Відколи дитина починає цікавитися книгами з малюнками, вона здатна оглянути твори мистецтва й отримати від цього задоволення. Та для продуктивної бесіди з дитиною про картину потрібен достатній словниковий запас, який зазвичай виробляється до п’ятирічного віку. Багато спеціалістів користуються періодизацією, де обрано стартовий вік п’ять років та три умовно окреслені періоди, які не є абсолютними категоріями, а можуть мати свої нюанси залежно від процесу дорослішання кожної дитини.

«Від 5 до 7 років або початковий рівень. Перше й найголовніше: З’ясуйте, що діти цього віку бачать на картині, бо те, що на ній зображено, не завжди очевидне (навіть для дорослого); образ, який ми зазвичай сприймаємо цілісно, поділіть на окремі елементи.

Від 8 до 10 років або середній рівень. Детальніші питання розвиватимуть вміння інтерпретувати малярство. Вони краще провокують рефлексію.

Від 11 до 13 років і більше або вищий рівень. Картину треба поєднати із зовнішнім контекстом. Тут згадайте про мотиви самого художника, про історичну важливість його творчості».

Що ж показувати дітям? На які твори звернути їх увагу?

Звичайно, можна покластися на власну художню та батьківську інтуїцію. Проте для батьків, що звертають увагу на авторитетну думку спеціалістів, можна послугуватися порадами Француази Барб-Ґааль, яка має якісні педагогічні та мистецтвознавчі напрацювання, де простими словами підказує батькам, як навчити дітей «бачити картину», розуміти і відчувати її.

Перебувати у світі мистецтва не для всіх людей легко і комфортно. Відвідини музею надто втомливі для наймолодших. Їхня увага легко розсіюється. Натомість вони люблять гортати, книжки, які здатні створити певну ігрову ситуацію. Виховуючи здатність концентрувати увагу на малюнках в книгах ми підготовляємо дітей для сприйняття оригіналів у музеї.

Що ж показувати дітям від 5 до 7 років?

Насамперед, потрібно пам’ятати, що маленьким дітям подобаються картини, де вони побачать щось знайоме – інтер’єр, предмети, події з якими вони стикаються щодня. Найменшим не досить, так би мовити, бачити очима. Вони реагують тілом: легко імітують тілом те, що бачать, часто побачений на картині образ виражають жестами. Батьки повинні бути готовими до цього і не забороняти дітям такий «діалог з мистецтвом», який може помилково сприйматися за негожу поведінку. Лише з часом діти знайдуть слова для вираженого. Батькам потрібно бути готовим, що увагу маленької дитини може привернути картина, яка не збігається зі смаком дорослих, бо у дітей інші пріоритетні чинники вибору творів.

Що приваблює дітей 5 до 7 років на картинах?

«*Яскраві і теплі барви. За статистикою, улюблений колір більшості малих дітей – червоний.

*Контрастні кольори і чіткі форми, жодних нюансів. Принаймні так розмальовані конструктори «Lego».

*Усе, що дає стереоскопічний ефект (коли зображення сприймається як об’ємне, рельєфне), тому що воно «як справжнє».

*Усе, що точно відображає фактуру речей (тканини, волосся, хутра тощо) і апелює не лише до зорових відчуттів, а до відчуття дотику.

*Постаті: якась пані, якась ляля, якась тварина та ін.

*Знайомі місця: будинок, поле, сад, село. Пляж тощо. За це діти люблять роботи імпресіоністів.

*Рухи і стан: хтось біжить, спить, пірнає, падає, танцює і т. ін.

*Прямі емоції (ніжність, сміх, гнів, сльози, здивування і т. ін.) у живописі всіх часів. Однозначне зображення/передавання емоцій.

*Прості композиції з центральною постаттю і мінімумом інших складових.

*Найдрібніші деталі. Їх діти часто помічають насамперед».

Тож для дітей цього віку найцікавішими будуть картини експресивного змісту.

Вік від 8 до 10 років або середній рівень можна вважати найвдалішим для знайомства дитини з музеєм мистецтва. Це випливає з вікових особливостей дитини, коли вона ще залежна від батьків у пересуванні, дорожить спілкуванням з рідними і проводить з ними багато часу, бо надалі для неї все більш приоритетним буде спілкування з друзями. Окрім того, саме в цьому віці – сам факт, що треба конче кудись іти, аби побачити щось особливе, іще таїть у собі щось магічне.

Діти від 8 до 10 років уже здатні самостійно опрацьовувати наявну у музеї письмову інформацію. Цим фактом повинні скористатися батьки, адже дітям значно цікавіше самим знаходити інформацію, ніж слухати як її зачитують. Крім того це дасть дітям почуття певної автономії, що завжди позитивно. Починати треба з невеличкого: прочитати етикетку, яка міститься біля картини або на її рамі. За необхідності, дитині треба пояснити зміст, вказаних на етикетці, каталожних даних (ім’я художника, роки його життя, назва твору, дата його створення, матеріал). Коли дитина зрозуміє, що етикетка – це своєрідна візитівка твору, її самостійне пересування експозицією музею буде більш комфортним. Проте іноді на початку засвоєння цієї інформації у дитини можуть виникати певні труднощі, вона може сприймати за дату народження художника інвентарні номери творів та ін. Дуже важливо, щоб батьки в такі моменти проявляли такт і терпіння, а не висміювали дітей. Наступний етап знайомства дітей з письмовими джерелами в музеї – це самим прочитати окремі описи біля виставлених творів або загальні експлікації в залах.

У цьому віці у дітей уже з’являється здатність розглядати картину відмежовуючись від сюжету. Одне з найчастіших запитань у дітей 8 – 10-ти років: «Як це зроблено?»

Візуальні орієнтири дітей від 8 до 10 років досить різноманітні. Образний світ дитини, дуже неоднорідний у плані «естетичної якості», населяє чимало персонажів з фільмів, відеоігор, коміксів. Як правило всі вони герої та завойовники. Треба говорити з дитиною про поняття Добра і Зла, що їх втілюють в т. ч твори живопису і скульптури (особливо в міфологічних та біблійних сюжетах). У цьому віці дітей приваблюють інші культури та країни. Цей інтерес – вдала відправна точка, щоб зацікавити дитину мистецькими творами певного краю чи епохи. Щоб картина в музеї зацікавила дитину 8 – 10 років, потрібно зважати на її уподобання.

Що подобається дітям від 8 до 10 років?

«*Багатоколірний і контрастний живопис приваблює їх так само, як і менших дітей.

*Сюжети, які дають привід оповісти власну версію, змальованих художником подій або історію життя майстра.

*Чітко визначені типажі: добрий злий, великий, слабкий, незграбний тощо.

*Зовсім невипадково такі персонажі – герої фільмів і мультфільмів, коміксів, відеоігор для дітей цього віку.

*Протистояння чи бійки, у яких обов’язково добро перемагає зло, малий бере верх над велетнем … Це базовий сценарій.

*Героїчні персонажі.

*Щось смішне чи кумедне.

*Дивні або монстроподібні персонажі.

*Зображення будинків у давнину, бо «сьогодні такого нема».

Бажано не відходити від картини, доки не складеться враження, ніби ви до неї «увійшли». Часто так «запрошують до подорожі» пейзажі. Можна блукати долинами, загубитися в бурю, зустріти незнаних страховиськ, зійти на борт корабля … Це простір для великих мандрів».

Що цікавить дітей від 11 до 13 років?

Звертаючись до дітей віком від 11 до 13 років потрібно зважати, що дедалі більше зростає зайнятість дітей, бо засвоєння складної шкільної програми потребує багато часу та сил. Відвідування музею дитиною з батьками потрібно спланувати так, щоб вона не подумала, що у неї забирають вільний час або влаштовують їй позакласне вивчення. Діти цього віку уже не такі спонтанні. Тепер вони уже багато знають і схильні робити поспішні висновки про побачене: «Це дурня», «Це погано зроблено», «Це нікому не потрібне». Прямо заявити їм, що це не так, – значить усе зіпсувати. Краще продемонструйте відкритість мислення: випитайте їхнє враження, підкиньте якийсь факт, запитання, порівняння. Цим ви м’яко підштовхнете їх придивитися до того, від чого вони відвертаються, точніше кажучи – заохотите до простого споглядання.

Батькам потрібно знати популярну у дітей 11 – 13 років сучасну символіку, щоб розділяючи з ними сучасні стереотипи, намагатися ненав’язливо долучати їх до розуміння класичних канонів краси. Для підлітків велике значення мають логотипи, які вони відразу впізнають. Для них – це базові знання. Варто звернути увагу дітей на те, що у створенні брендів часто спираються на історію мистецтва – і це не випадково. Треба скерувати дитину так, щоб вона шукала первісний образ, до якого непрямо апелює рекламна продукція. Якщо якийсь твір мистецтва (чи його деталь) використовується з комерційною метою, можна піти подивитися оригінал, якщо той доступний, або принаймні найти його достовірну репродукцію. Так, в основі логотипу Всесвітньої виставки 2015 року, яка відбулася в Мілані, – рисунок Леонардо да Вінчі «Вітрувіанська людина»: постать оголеного чоловіка з ідеальними пропорціями в двох накладених одна на одну позиціях, що вписані в коло і квадрат. Хіба не цікаво замислитися, чому ця робота 1492 року здатна слугувати символом проблем ХХІ ст. (тема виставки: «Нагодувати планету. Енергія життя»)? Окрім прямих запозичень з відомих творів (як-от «Кухарка» Вермеєра, яка є логотипом однієї з французьких молочних компаній), можна також простежити, в який спосіб кольорова палітра чи манера виконання повторюють у рекламних зображеннях, новинках моди чи фоторепортажах символіку, яку використовує живопис із давніх-давен.

Що цікавить дітей 11 до 13 років?

«*Особа художника, яскраві епізоди його біографії.

*Звідки взявся твір: що привело до його появи в конкретний період життя майстра.

*Особливості роботи: наприклад ілюзія глибини, створена завдяки перспективі.

*Технічні прийоми художника чи скульптора, які дозволяють візуально передати емоцію чи ідею. Скажімо як твориться враження руху – адже зображені постаті нерухомі? Звідки береться сила впливу? Що робить портрет гармонійним? Якими засобами можна додати виразності зображеній дійсності.

*Скільки часу іде на створення роботи.

*Символи, один раз розшифровані, що відкривають доступ чи не до всіх прихованих значень. Чому тут зображений голуб? Що означає ця запалена свічка?

*Зіставлення різних творів одного художника. Особливу нагоду дають для цього автопортрети Рембрандта, Ван Гога, Гогена … А не залежно від жанру, це ще й нагода зауважити, що є характерним для різних періодів на творчому шляху митця.

*Зіставлення творів художника з ідентичними чи схожими сюжетами (гра «Найди 10 відмінностей»).

*Розгляд митця (і його творів) у тому історичному періоді, з яким він пов'язаний. Для початку можна спиратися на шкільну програму з літератури чи з історії – це додасть авторитетності вашим коментарям, до того ж підкаже вам потрібні історичні паралелі.

*Скільки коштує мистецький твір».

Кожен з відповідальних батьків готується до можливих питань дітей, які можуть виникати під час відвідин музею. Іноді потрібно передбачливо поговорити на деякі теми вдома, напередодні запланованого відвідання музею. Мається на увазі проблема, так званих, бентежних сюжетів на полотнах. Коли дитина 11 – 13 років бачить оголене тіло, то ніяковіє. Однак в історії образотворчого мистецтва так багато наготи, що було б нерозумно та й не потрібно оминати цю тему. Найкращий спосіб уникнути проблеми – проговорити сенс твору заздалегідь: про символічний зв'язок наготи з істиною, про те як змінювалася мода на зображення пропорцій тіла, як і коли вивчали анатомію, про спроби відтворення природного вигляду шкіри.

Для чого пишуть картини? Для дітей це – основоположне питання. Щоб мати бажання оглядати щось не надто для них привабливе, діти мусять цікавитися фактом, який підтвердить право цього твору на існування. Наприклад – біографія живописця. Для дітей цього віку історія мистецтва є чимось надто загальним, абстрактним, а от історія конкретного митця може їх зацікавити. Тому насамперед краще оглянути з дітьми виставку одного художника, завітати в галерею, де представлено багато його робіт. Акцент на його «зірковості» для дітей 11 – 13 років відіграє свою роль.

Порівняно з дітьми вікової категорії 5 – 10 років для дітей від 11 до 13 років діапазон зацікавленості мистецьким твором і розширюється, і поглиблюється.

Шановні батьки, ви можете зробити зустріч вашої дитини з художнім музеєм позитивною, а в найкращому випадку і незабутньою подією в житті. Можливо, в силу об’єктивних причин ви не були свідком першого кроку або не чули першого слова своєї дитини, не проґавте можливість стати для неї першовідкривачем світу прекрасного. Бути поряд з дитиною, коли вона вперше відкриває для себе світ естетичної насолоди від споглядання творів образотворчого мистецтва – це справжнє щастя для натхненних батьків. Зазвичай правильно організована перша зустріч дитини з музеєм має продовження – бажання відвідувати музеї, галереї, виставки упродовж всього життя …

 

Лідія Одегова,

завідувач науково-методичного

сектору МОХМ ім. В. В. Верещагіна

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив