Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 
Адрес: г.Николаев, 
ул. Большая Морская, 47
 

Телефоны:

 (0512) 37 23 67
 (0512) 37 23 53
 
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
 
ШЕДЕВР ІВАНА АЙВАЗОВСЬКОГО – КАРТИНА «ПУШКІН НА БЕРЕЗІ ЧОРНОГО МОРЯ»
Автор: Одегова Л.І.   
14.06.2017 13:58

                                                  

До 200-річчя з дня народження всесвітньо відомого

художника-мариніста Івана Айвазовського 

2017 року виповнюється 200 років з дня народження Івана Айвазовського (Гайвазовського), великого художника-мариніста, чия творчість стала частиною світового класичного мистецтва.

Іван Айвазовський народився 17 (29) липня 1817 року на березі Чорного моря, в невеличкому провінційному містечку Феодосія, в небагатій вірменській родині. Завдяки таланту, надзвичайному працелюбству та милостивій долі Айвазовський став академіком, професором, живописцем Головного Морського штабу, мав високий цивільний чин таємного радника, якого не мав ніхто з тогочасних художників. За видатні заслуги в живописі та уславлення російського флоту був нагороджений численними орденами.

 

Часто виникає питання, як одна людина могла упродовж життя створити таку велику кількість картин, яку ми зустрічаємо у Айвазовського, адже тільки кількість відомих на сьогодні творів художника перевищує 6000. Іван Айвазовський був дуже вимогливим до себе. Він працював щодня багато годин, де б він не перебував, – в Феодосії чи Петербурзі, подорожуючи Росією чи за кордоном. В його екіпажі завжди знаходився альбом, де він робив замальовки побачених пейзажів. Іноді це – закінчені рисунки, а іноді – тільки начерки, що складалися з декількох ліній та записів олівцем про побачене. Часто на шматочку паперу впродовж декількох хвилин з’являлася в загальних рисах схема композиції майбутньої картини, а потім художник починав втілювати свій задум безпосередньо на полотні, часто роблячи це у присутності сторонніх осіб, викликаючи їх захват майстерністю та швидкістю письма. До творчого методу Айвазовського як невід’ємна його частина входила постійна імпровізація в роботі над картиною.

Море у своїх найрізноманітніших проявах стало постійною й улюбленою темою творчості Івана Айвазовського. Усім відомі його шедеври – «Дев’ятий вал» (1850), «Чорне море» (1881), «Серед хвиль» (1889) та ін. Історичні баталії та сучасні художнику морські битви знаходили відгук в його картинах. Чудове знання оснащення парусного судна і бойової обстановки в кожному окремому випадку робили художника хронікально точним у передачі тієї чи іншої події («Чесменський бій» (1848), «Наваринський бій» (1848) та ін.). Уже за життя мариніста називали «останнім співцем» вітрильного флоту.

Жанрові уподобання Айвазовського-художника були різноманітними. Окрім прекрасних морських пейзажів, він створив ряд творів, що передають гірські та степові ландшафти Кавказу та України, звертався до біблійної та міфологічної тем, створив ряд автопортретів, портретів своїх близьких та друзів. Особливе місце у творчості живописця займав образ Пушкіна, якому художник присвятив чимало робіт. С. Лібрович, автор книги «Пушкин в портретах» (1890) писав: «Львиная доля всех до сих пор написанных картин на темы из жизни Пушкина принадлежит И. К. Айвазовскому».

Протягом усього творчого життя Іван Айвазовський вів активну виставкову діяльність. Він був учасником виставок Петербурзької Академії мистецтв (з 1835), Московського училища живопису, ваяння і зодчества, Товариства заохочування художників, Товариства південно-російських художників, Всеросійських виставок 1882 та 1896 років. З великим успіхом відбувалися його чисельні виставки у Західній Європі. З 1846 року до кінця 1890-х років відбулося 120 персональних виставок художника.

До свого визначного ювілею – 50-річчя творчої діяльності та 70-річчя від дня народження, що відзначався у 1887 році, І. Айвазовський підготував велику персональну виставку, яка продемонструвала його феноменальний талант. Серед нових картин, представлених на ювілейній виставці, привертала увагу глядачів і картина «Пушкін на березі Чорного моря». 70-річний автор вважав її досить вдалою і саме цей твір подарував музеєві при Академії мистецтв на постійне зберігання.

І на схилі років, як і в молодості, Іван Айвазовський стверджував славу вітчизняного мистецтва. Тодішня преса писала, що урочистості і вшанування художника носили небачений в Росії характер. Ця дата була широко відзначена в Академії мистецтв. Художник був нагороджений золотою ювілейною медаллю, де було вміщено профільне зображення художника і написи: «Профессору живописи И. К. Айвазовскому», на обороте в центре – палитра, увитая лаврами, с датами 1837 – 1887, 26 сентября и надпись: «От Императорской Академии художеств. В день 50-летнего юбилея». (Барсамов Н. С. Айвазовский в Крыму. – Симферополь. «Крым», 1970. – 95 с. – С. 39). Айвазовського було обрано почесним членом Академії мистецтв та нагороджено орденом Святого Володимира ІІ ступеня.

Вражаюча творчість та оригінальна особистість Івана Айвазовського привертали увагу кращих людей епохи: В. Жуковського, І. Крилова, М. Глінки, М. Гоголя, К. Брюллова, О. Пушкіна та ін.

Любов до моря назавжди нерозривно поєднала двох геніїв: І. Айвазовського та О. Пушкіна. Івану Айвазовському більше ніж кому-небудь із сучасників був близький, зрозумілий і дорогий образ Криму, «волшебный край», оспіваний великим поетом. У вітчизняному живописі немає іншого художника, творчість якого була б так нерозривно пов’язана з образами півдня, створеними Пушкіним.

Поет був вражений красою Криму. «… Корабль остановился в виду Юрзуфа. Проснувшись, я увидел картину пленительную: разноцветные горы сияли … тополи, как зелёные колонны, стройно возвышались между ними, справа огромный Аю-Даг… и кругом это синее чистое небо, и светлое море, и блеск, и воздух полудённый…», – писал Пушкин о своїх первых крымских впечатлениях. (Барсамов Н. Иван Константинович Айвазовский. – Симферополь. Крымиздат, 1953. – 269 с. – С. 33).

Щирий відгук знаходили в душі художника-мариніста пушкінські рядки:

«Я вижу берег отдалённый,

Земли полуденной волшебные края,

С волненьем и тоской туда стремлюся я,

Воспоминаньем упоённый… »

Іван Айвазовський був палким шанувальником таланту поета, а після особистої зустрічі на академічній виставці 1836 року, Олександр Пушкін посів особливе місце у серці художника. Айвазовський згадував: «С тех пор и без того любимый мной поэт сделался предметом моих дум, вдохновений и длинных распросов о нём». (Барсамов Н. С. Айвазовский в Крыму. – Симферополь. «Крым», 1970. – 95 с. – С. 29).

У книзі «Иван Константинович Айвазовський» Микола Барсамов надає цьому факту біографії художника велике значення. Автор пише таке: «Входя в круг выдающихся представителей национальной художественной культуры, молодой художник особо бережно хранил память о знакомстве с А. С. Пушкиным. В 1836 году Айвазовский, как одарённый академист, был предствлен великому поэту. В письме к Н. Н. Кузьмину (написанном в 1896 году), Айвазовський рассказывает об этом так: «… в сентябре приехал в Академию с супругой Натальей Николаевной на нашу сентябрьскую выставку Александр Сергеевич Пушкин.

Узнав, что Пушкин на выставке, в Античной галерее, мы, ученики Академии и молодые художники, побежали туда и окружили его… Пушкин очень ласково меня встретил, спросил, где мои картины. Я указал их Пушкину; как теперь помню их было две: «Облака с ораниенбаумского берега моря» и другая «Группа чухонцев на берегу Финского залива». Узнав, что я крымский уроженец, великий поэт спросил, из какого города, и если я так давно уже здесь, то не тоскую ли я по родине и не болею ли я на севере. Тогда я его хорошо рассмотрел и даже помню в чём была прелестная Наталья Николаевна».

Много лет спустя, Айвазовский в знак уважения поднёс Наталье Николаевне, вдове поэта (вышедшей вторично замуж), картину «Лунная ночь у взморья». (Барсамов Н. Иван Константинович Айвазовский. – Симферополь. Крымиздат. 1953. – 269 с. – С. 32).

Дарування вищезгаданої картини  відбулося 1 січня 1847 року.

Упродовж багатолітньої творчості Іван Айвазовський декілька разів звертався до теми зображення образу великого російського поета Олександра Пушкіна. Творча спадщина Айвазовського налічує близько 10 творів, де зображений Олександр Пушкін. Для художника-мариніста поет невіддільний від Криму, і тому зображення поета Айвазовський часто поєднував з зображенням кримської природи, причому часто пейзажна частина на картині займала основне місце, а фігура поета була доповненням до пейзажу. Так написані картини «О. С. Пушкін у Криму біля Гурзуфських скель» (1880), «О. С. Пушкін і графиня Раєвська біля моря у Гурзуфі» (1886), «О. С. Пушкін на вершині Ай-Петрі» та інші, на яких Пушкін зображений на фоні південного узбережжя Криму.


Картину «Прощання Пушкіна з Чорним морем» (1887) Айвазовський написав разом з Рєпіним. Цей одинокий випадок творчої співпраці (пейзажну частину цієї картини виконав І. Айвазовський, а портрет О. Пушкіна – І. Рєпін) призвів до того, що деякі мало обізнані з творчістю мариніста люди, поширювали міф про те, що нібито Рєпін завжди писав портрети Пушкіна на картинах Айвазовського.

Схиляючись перед генієм Пушкіна, живописець не один раз звертається до зображення поета на фоні моря. Хоча Пушкін пробув у Криму всього 3 тижні проїздом, але природа Криму знайшла своє відображення в його багатьох поетичних рядках. Ці поезії надихали творчість Айвазовського на багато десятиліть. Всі відомі зображення Олександра Пушкіна, написані Іваном Айвазовським, не є портретами в загальноприйнятому розумінні. Кожного разу Айвазовський намагався показати не одне лише обличчя Пушкіна, а епізод із його життя, – написати не портрет у вузькому розумінні слова, а картину, в якій дійовою особою був би улюблений поет.

У 70-річному віці Іван Айвазовський вкотре звертається до теми «Пушкін та море». Однією з причин звернення до неї стало відзначення 50-річчя від дня загибелі великого поета (1887).

На картині «Пушкін на березі Чорного моря» (1887) живописець відтворив образ великого поета та морського пейзажу, освітлених м’якими полисками вечірнього сонця. Коли дивишся на цю картину, мимоволі згадуєш рядки О. Пушкіна:

«Погасло дневное светило;

На море синее вечерний пал туман,

Шуми, шуми, послушное ветрило,

Волнуйся подо мной, угрюмый океан».

Без перебільшення можна вважати, що твір Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» – кращий у творчому доробку живописця з означеної теми. Своєрідність роботи полягає в тому, що художник особисто виписав образ поета Олександра Пушкіна, не звертаючись за допомогою до інших майстрів пензля. Згідно з останніми науковими дослідженнями, під час реставрації твору в 2003 році не виникло жодного сумніву, що образ поета писав Іван Айвазовський. Відомий навіть початковий композиційний задум художника. Спочатку (як показує малюнок художника на полотні) він хотів зобразити поета на повний зріст на березі Чорного моря, а потім змінив задум і зобразив його напівлежачим та споглядаючим красу моря.


Розглядаючи музейний шедевр, глядачі звертають увагу і на вишукану раму, що обрамляє картину «Пушкін на березі Чорного моря». Видатний художник Ілля Рєпін говорив, що успіх рами – це 50 % успіху картини. У цьому жарті є багато правди, адже рама може як прикрасити картину, так і спотворити її. Відомо, що для картини «Пушкін на березі Чорного моря» Айвазовський спеціально замовляв раму, виконану за власними ескізами. Ця вкрита позолотою рама виконана із дерева та гіпсу, прикрашена різьбою та ліпними прикрасами. Її виготовив відомий петербурзький позолотник О. Поссе, про що свідчить мідна табличка з написом, прикріплена до рами.

Історія перебування та експонування картини в декількох місцях упродовж більше 100 років існування вплинули на її «біографію». Згадаємо про щасливий початок життя шедевру, успішне експонування картини на ювілейній виставці художника та передачу її автором до музею Імператорської Академії мистецтв. Тут картина належним чином зберігалася 27 років.

1914 рік докорінно змінив «життя» картини. Разом з іншими творами її відправили у далеку подорож з північної столиці Петербурга до південного українського міста Миколаєва. Та, нарешті, всі труднощі залишилися позаду і цінний вантаж прибув до місця призначення. Миколаївський художній музей ім. В. В. Верещагіна прийняв дорогоцінні експонати, які були передані Російським музеєм Олександра ІІІ в Петербурзі та Академією мистецтв.

Перша колекція музею налічувала трохи більше 200 творів. Під почесним інвентарним номером 1 (один) до збірки ввійшла картина Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря». Вона відразу стала окрасою експозиції та улюбленою картиною багатьох відвідувачів. Художні музеї – скарбниці державного значення. Згідно з реєстром 1914 року грошова еквівалентна вартість картини становила 10 000 золотих рублів. На початку ХХІ століття її ціна неймовірно зросла в будь-яких грошових одиницях. Але не тільки ця обставина визначає цей твір шедевром. У мистецтва немає однозначної ціни! Воно безцінне! Здавалося б, цей твір Айвазовського потрібно зберігати з особливою ретельністю.

Які ж обставини призвели шедевр світового значення – твір Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» – до двох реставрацій? Спробуємо це детально з’ясувати, пам’ятаючи, що основними причинами руйнації творів мистецтва є особливості творчого методу художника, неякісні матеріали (ґрунт, фарби), які використовує майстер, неналежні умови зберігання та механічні пошкодження твору.

Багаторічні спостереження реставраторів, які працювали над картинами Айвазовського, дозволяють визначити деякі особливості технології живопису художника, що спричиняють «захворювання» творів. Незважаючи на те, що техніка письма, підбір фарб та матеріалів протягом багаторічної творчості живописця (майже 70 років) змінювалися, основний метод його роботи був незмінний. Айвазовський писав дуже швидко, не перевантажуючи полотно фарбовим шаром, часто настільки тонко і прозоро, що просвічувалося полотно. Такий метод роботи з точки зору технологічних вимог є одним із кращих. По-перше, фарбовий шар, нанесений в один прийом, є монолітною плівкою, яка виключає можливості розшарування в результаті відсутності зчеплення між шарами фарб. По-друге, тонкий фарбовий шар, який ми часто зустрічаємо на картинах Івана Айвазовського, висихає рівномірно, тим самим виключається можливість появи кракелюра (характерних тріщинок), який зазвичай є наслідком нерівномірного та неодночасного висихання шарів фарби.

Таким чином, можна сказати, що метод роботи Айвазовського не був причиною «захворювання» картини «Пушкін на березі Чорного моря». Значить, розгадку її незадовільного стану слід шукати в якостях матеріалів, якими користувався художник та в умовах зберігання. Велике значення має якість заґрунтованого полотна. Як відомо, Айвазовський використовував чисто олійні, напіволійні та емульсійні ґрунти. Міцність сполучення – результат проникнення зв’язуючої речовини із фарб на плівку ґрунту. Чисто олійний ґрунт не має здатності вбирати в себе зв’язуючу речовину, тримає на собі фарбовий шар тільки механічно, не міцно. Міцніше тримають фарбовий шар напіволійні та емульсійні ґрунти. Також вони надають живопису вигляд матової поверхні.

Загальновідомо, що з 1880-х років у Айвазовського переважають напіволійні та емульсійні ґрунти. Олійні ґрунти зустрічаються рідко переважно на картинах невеликого формату. Відомий дослідник творчості Івана Айвазовського Микола Барсамов вважав, що з 1880-х років змінилася техніка письма художника, він віддає перевагу матовій поверхні картин і більш широкому узагальнюючому живопису. Картина Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» написана у 1887 році, тобто належить до вказаного вище періоду і при належному зберіганні могла б дуже довго мати належний експозиційний вигляд. Та іноді історичні обставини дуже сильно впливають не тільки на життя музеїв, а й на життя цілих країн.

Картина Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» з 1914 року, протягом усього довоєнного періоду, експонувалася у Миколаївському художньому музеї, який містився у колишньому будинку гауптвахти морського військового відомства та інших будівлях.

На превеликий жаль, у період Другої світової війни 1939 – 1945 років колекція музею не була евакуйована і була по-варварськи пограбована. Ці трагічні обставили змінили «життя» шедевру. Під час окупації Миколаєва до художнього музею могли заходити офіцери-загарбники та забирати собі будь-які експонати. Полотно Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря», було, очевидно поспіхом вирізано по периметру із рами (невеликий шматок полотна залишився на підрамнику в лівому верхньому куті із зображенням неба). Але якісь невідомі нам обставини перешкодили загарбникам вивезти шедевр із Миколаєва. Складене вчетверо і згорнуте полотно деякий час слугувало підстилкою під зброю. Саме в такому жалюгідному стані воно було знайдено на території обласного військомату. Внаслідок варварського ставлення невідомих осіб полотно мало численні пориви (особливо в місцях згортання), втрати, злами та потертості фарбового шару, численний кракелюр. Саме в такому жалюгідному стані картину знайшов миколаївський художник П. П. Степаненко. Завдяки його спогадам як очевидця стали відомі цікаві факти повернення шедевру до життя. Коли в 1944 році радянські війська звільнили місто Миколаїв від німецько-фашистських загарбників, у місті проводилася мобілізація до лав Радянської армії. П. П. Степаненка викликали до військомату і запропонували написати портрет Й. Сталіна. У художника на той час не було жодного шматка чистого заґрунтованого полотна, про що відразу і доповів. Тоді йому запропонували піти на склад трофейної зброї, де лежить якесь полотно великого розміру і відрізати від нього потрібний шматок. Ми можемо тільки уявити величезний подив та неймовірну радість художника Степаненка, коли він, розгорнувши брудне полотно, впізнав відому картину «Пушкін на березі Чорного моря» пензля Івана Айвазовського. Він зумів довести цінність своєї знахідки радянським воєначальникам, і вони погодились з його пропозицією негайно передати полотно до художнього музею. Так оригінал було врятовано, і картина повернулася до музейної збірки. На той час (1944) колекція становила всього близько 100 експонатів. Це все, що лишилося від майже тисячного довоєнного зібрання!

Звичайно, що у такому жалюгідному стані знаменита картина не могла експонуватися і потребувала негайної реставрації. Але в цей важкий повоєнний час держава не могла забезпечити реставраційні роботи і картина деякий час знаходилася у фондах музею.

Нарешті у 1946 році твір І. Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» був реставрований київським реставратором Невкритим (на жаль, його ім’я та по-батькові ніде не зафіксовані). Методологія реставрації полотна відповідала рівню реставраційної справи того часу. Завдяки цій роботі стала неможливою подальша руйнація шедевру. Невкритий зробив все, на той час можливе, використовуючи доступні матеріали. Він з’єднав полотно з окрайками тваринним клеєм. Місця розриву полотна проклеїв клеєм до 20 см. завширшки, а поверх розриву наклав дрібно-зернисту смужку полотна шириною до 4 см. По центру картини проклейка авторського полотна становила близько 30 см., а наклеєна смужка обгорткового паперу в місцях розриву дорівнювала 3 см.

Авторський лак з живопису в процесі реставрації не видалявся, а місця втрат авторського живопису були місцями тоновані без підведення ґрунту. Але коефіцієнт заломлення світла на живописі зі старим лаком і тонуваннями – різний, тому ідентичного враження авторського живопису досягти не вдалося. Тоді реставратор був змушений корпусним шаром фарби переписати весь кам’янистий берег, а також море і хвилі внизу біля берега. Втрати авторського живопису на крутому березі другого плану також були тоновані в тон авторського живопису, покритого лаком.

З метою об’єднання тонувань і авторського живопису увесь скелястий берег був покритий тонованим лаком. По периметру картини – суцільний запис авторського живопису: від 8 см. від краю полотна до 29 см. у верхньому лівому куті. Численні записи берега, моря і неба, запис одягу і обличчя О. Пушкіна не давали автентичного враження. Картина мала видимі випуклості на місцях з’єднання полотна, особливо виділялася вертикальна лінія по середині полотна, яка виглядала як «старий шрам» від рани, нанесеної безжальною війною. Мабуть, саме ці видимі з’єднання полотна породили легенду, що нібито картину розрізали, а потім вона частинами поверталася до музею.  

З часом недоліки повоєнної реставрації ставали дедалі більш явними. Особливо це стало помітно, коли у 1986 році колекція музею розмістилася за адресою Велика Морська, 47. У світлій просторій залі картина, як і раніше, вражала своїми розмірами (212 х 314) та, на жаль, вона вже не передавала у повній мірі неповторний авторський живопис Айвазовського. Полотно дійсно мало видимі деформації, тонування і записи авторського живопису змінили її колір. Як авторський, так і лак, нанесений реставратором, пожовкли, до того ж його пізніший шар у місцях кракелюру пройшов на зворотній бік. Невблаганний час та обставини руйнували шедевр. Картина втрачала експозиційний вигляд.

Закономірне питання: звідки відомі такі подробиці технології повоєнної реставрації, якщо у музеї відсутні будь-які документи щодо неї? Цими науковими дослідженнями поділився з нами Микола Титов – професор, завідувач кафедри реставрації творів мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, який досліджував уже реставроване полотно, перш ніж приступити до складної другої реставрації. Він проводив дослідження твору в ультрафіолетових променях та чітко виявив місця записів авторського живопису попереднім реставратором. Дослідження в інфрачервоних променях дали змогу побачити початковий композиційний задум І. Айвазовського, де видно малюнок фігури О. Пушкіна. Разом з Титовим, київським реставратором, над реставрацією шедевру працював і миколаївський реставратор Дмитро Боляков – старший викладач кафедри реставрації та графічного дизайну Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.

У процесі реставрації твору Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» використовувалися такі методи: візуальна експертиза, дослідження полотна за допомогою інфрачервоних та ультрафіолетових променів, хімічні аналізи тощо. Реставраторами було зупинено процес руйнувань, усунені записи, які робили невпізнанним авторський живопис, зняті шари пожовклого і забрудненого реставраційного лаку, який змінював колорит картини, філігранно точно нанесені тонування на місця втрат фарбового шару.

Робота реставраторів тривала досить довго (травень – вересень 2003 року), що пояснюється складністю реставрації, яка здійснювалася безпосередньо в музеї. Як тільки картина з підрамником була знята з рами, розпочалася технічна стадія реставрації. Спочатку була нанесена профілактична заклейка з цигаркового паперу, а в місцях розривів полотна – додатково два шари міколентного паперу. Видалення забруднень зі зворотної сторони здійснювалося губкою, без зняття з підрамника, видалення лаку – скальпелем, видалення клею – за допомогою мильної пінки, скальпеля та ватного тампона. Розриви полотна, не закриті підрамником, з’єднані методом «у стик». Після цього картину зняли з підрамника і поклали на паркетну підлогу, вкриту ДВП і газетним папером, розтягнули і закріпили, прибивши до підлоги дерев’яними рейками полотно. Потім очистили від забруднень зворотну частину, яка була закрита підрамником, з’єднали розриви полотна по периметру картини методом «у стик». Потім реставратори натягнули картину на підрамник та підвели ґрунт.

Далі розпочалася дуже складна частина реставрації – робота безпосередньо з лаковим та фарбовим шаром, яку можуть виконувати тільки фахівці найвищого рівня. Витончення авторського та реставраційного лаку (покриття 1946 року) проводилося у декілька етапів по всій площі картини: спочатку зняли приблизно половину лаку по всій площі, на другому етапі зняли майже весь лак по всій площі, на третьому етапі провели довирівнювання залишку лакового покриття. Потім зняли суцільні записи авторського (Айвазовського) лаку. В результаті складної роботи авторський лак був витончений до його однієї четвертої частини.

Після проведення вищезгаданих етапів реставрації на полотні став дуже чітким кракелюр з сіткою осипань фарбового шару. Згідно з новітньою методологією реставрації тонування втрат проводиться виключно в місцях осипання фарби. Нанесення реставратором тонувань на авторський фарбовий шар забороняється! Тонування втрат проводилося після нанесення ґрунту в місцях втрат авторського живопису спочатку акварельними, а потім олійними фарбами, тонким лесирувальним шаром, дуже тонкими колонковими пензлями №1 та №2. Після висихання фарбових тонувань картина була покрита захисним лаковим покриттям. Для цього використовувався безбарвний фісташко-акриловий лак. Складна багатомісячна реставрація шедевру нарешті була завершена.

Відвідувачі музею побожно споглядали полотно, яке немовби наповнилося свіжим вологим морським повітрям. Стали видимі найменші нюанси рожевих, лілових, синіх, жовтих кольорів вечірнього неба. На задньому плані полотна чітко виступили хребти та пагорби, а на передньому плані вода виписана так майстерно, що, здається, через її товщу посеред грайливих хвиль просвічується пісок … На фоні чудового морського пейзажу надзвичайно виразно постав образ Олександра Пушкіна.

   

Використовуючи найновіші досягнення сучасної реставраційної справи ХХІ-го століття, картина Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» (1887) була дуже вдало відреставрована (2003) самовіддано закоханими у свою справу людьми Миколою Титовим та Дмитром Боляковим. З тих пір і до нині чудовий твір знаменитого живописця зайняв своє почесне місце в залі музею.

2017 – рік відзначення 200-річчя від дня народження уславленого мариніста Івана Айвазовського. Цьому ювілею присвячена виставка під назвою «200 років тріумфу», яка відкрита 23 березня 2017 року в Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. В. Верещагіна (зала № 3 постійної експозиції). Унікальність цієї виставки полягає в тому, що вперше разом експонуються всі твори І. Айвазовського, що належать музейній збірці. Це 8 живописних робіт («Кав’ярня в Криму» (1850-ті.), Захід сонця в Малоросії» (1863), «Ранок. Морська затока» (1878), «Пушкін на березі Чорного моря» (1887), «Прибій» (1888), етюд «Берег моря» (1896), «Море», «Вітрильник» (1899)) та 1 графічний твір («У гавані», 1842). Експоновані твори представляють різні періоди творчості митця. Серед них є як великоформатні шедеври, так і невеличкі, проте якісні етюди.

             

Все життя Айвазовського було сповнене напруженою творчою працею. Невтомною творчою енергію були просякнуті й останні роки його життя. В 1899 році відбулася остання виставка творів Айвазовського. 19 квітня (2 травня) 1900 року перестало битися серце великого художника. Він помер від крововиливу в мозок, майже миттєво на 83-році життя. Айвазовський був похований у старій частині Феодосії, в огорожі середньовічної вірменської церкви Св. Сергія. На його могилі було встановлено пам’ятник у вигляді саркофага, висіченого з цільного шматка мармуру скульптором Біоджолі. На одній стороні саркофага написано: «Профессор Иван Константинович Айвазовський, 1817 – 1900», на другій – «Рождённый смертным оставил по себе бессмертную память».

Творчість Айвазовського є невід’ємною частиною українського та й світового мистецтва, її яскравою самобутньою сторінкою, осяяною великим талантом і любов`ю художника до людей, природи, Батьківщини. Символічно і дуже значимо, що саме картина Івана Айвазовського «Пушкін на березі Чорного моря» започаткувала колекцію Миколаївського обласного художнього музею ім. В. В. Верещагіна. Уже більше 100 років цей шедевр є гордістю музейної експозиції та улюбленою роботою багатьох відвідувачів.

Лідія Одегова,

завідувач науково-методичного сектору

МОХМ ім. В. В. Верещагіна.

 

 

 

 

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив