Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 
Адрес: г.Николаев, 
ул. Большая Морская, 47
 

Телефоны:

 (0512) 37 23 67
 (0512) 37 23 53
 
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
 
Поетичний квіткограй. Катерина Білокур.
Автор: Запісочна Л.О.   
12.02.2016 14:41

07 грудня виповнюється 115 років від дня народження видатної української художниці Катерини Білокур.

    Про неї писали багато, але часто упереджено, залежно від суспільно-політичної обстановки в країні. В радянські часи створювався красивий «лакований» образ щасливої селянки-колгоспниці, що стала народною художницею. Вона жодного дня не працювала в колгоспі, і жила в дуже важких умовах. І сама Катерина, і її односельці обурювалися кореспондентами та письменниками, які з ними спілкувалися, але в своїх творах часто багато фантазували і сильно спотворювали інформацію. Лише в кінці ХХ століття мистецтвознавець М. Кагарлицький оприлюднив листування Катерини Білокур, зібрав спогади односельців, людей, які її добре знали. Ці матеріали надають можливість більш об’єктивно оцінити творчість художниці, уявити справжнє життя цієї жінки.

          Хоча Білокур була членом Спілки художників і з самого початку вона намагалась малювати саме, як справжні професійні художники. Її твори мистецтвознавці відносили до декоративно-ужиткового народного мистецтва. Однак, водночас, порівнювали  з голландським натюрмортом.

          Незважаючи на те, що всі таємниці техніки живопису вона була змушена опанувати самотужки, мисткиня розробила свою власну техніку, самобутню манеру. Її твори дуже відрізнялися і від народного примітиву, і від декоративного розпису, на що звертали увагу фахівці.

          У дитинстві вона навіть і не чула про малювання та поняття «художника».  Майстриня згадувала: «Уже із шести-семи років мене привчали, щоб  з мене вийшла путня господарка – взимку на веретено пряла, влітку  то гуси пасла, та ще деяку працю виконувала».

          «А коли пряла, збоку в мичках ховала букварик, сама вчилася складати літери, читати. Задивиться в книжку, а нитка не так рівно прядеться, змінюється звук веретена. А мати почує та сварить, щоб дитина уважно працювала та поменше заглядала в книжку. Та швидко маленька Катря раділа, що весь букварик вивчила. Але батьки, поміркувавши, вирішили: «Навіщо Катрю посилати до школи, коли вона і сама може вчитися, а купимо їй ще один буквар тай хай вона собі помаленьку продовжує навчання, та й чоботи будуть цілі». На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася»–  з гіркотою згадувала Білокур. Єдиною школою стали книги. А допитливість не згасала. Уважно спостерігала Катерина навколишній світ, милуючись його красою. Мабуть, саме ота краса природи, розмаїття кольорів натури «в усіх її формах, фарбі і всіх тінях і відтінках, тонах і півтонах» і заронило в душі бажання якось відобразити цю красу. Оця артистична  чутливість, спрага до гармонії виявилася спочатку у вишивках, а потім не лише в картинах, а і в листуванні Білокур. Хоча малограмотна жінка дуже соромилась, що так і не навчилась ставити, де треба розділові знаки і просила адресатів розставляти коми та крапки самостійно. Фахівці високо оцінили ці записи як справжні шедеври епістолярного жанру, відзначаючи в них літературний хист, вроджену артистичність та інтелігентність.

          Саме в листах Катерина Василівна, як-то кажуть «відводила душу», отримуючи можливість спілкуватися з близькими по духу людьми. Адже в селі ані рідні, ні односельчани не розуміли потяги Катерини до малювання. Батьки навмисно завантажували її різною роботою, щоб менше думала про свої «дивацтва». Але це було звичним для того часу  і того середовища, коли жінка в першу чергу повинна бути лише господинею і ні на що зайве не відволікатися. Вчинки Катерини порушували звичні традиції села. Тому і довелося Катерині Білокур відмовитися від заміжжя та створення власної родини, бо ніхто з парубків, які до неї сваталися, не розумів того потягу дівчини до малювання. Лише родина вчителів Богданівської початкової школи Ніна Василівна та Іван Григорович Калити підтримали здібну допитливу дівчину. Вони допомагали їй розширювати світогляд, обговорювали прочитані книжки, якими самі ж і забезпечували дівчину. Вони організували драматичний гурток, до участі в якому залучили і Катерину, не лише як акторку, а й декоратора. Пізніше односельчани згадували, що кращої гри, ніж Катерина не бачили. Подружжя Калити підбадьорювали і вселяли віру у власні сили Катерини, забезпечували матеріалами – дарували олівці, папір, фарби. Хоча Іван Григорович і сам непогано малював, але був аматором і мало чого міг підказати Катерині.

          Врешті-решт 30-річній Білокур вдалося вибороти у батьків можливість вчитися малювати, але навчалася вона все одно на власному досвіді, по 100 разів малюючи один предмет. Головним вчителем художниці була сама природа. Багато хто з фахівців зауважував, що якби Катерина Білокур в молодості отримала б художню освіту, то вона стала б професійним художником, але навряд чи залишилась такою унікальною. Саме переборюючи всі труднощі, виріс і зміцнив її талант.

          У 1940 р. про художницю довідалися у Полтавському обласному будинку народної творчості. Одразу ж у Полтаві організували її персональну виставку. А ще й місяця не пройшло після відкриття експозиції, як у газеті Білокур вже називають «відомою художницею». Потім роботи експонувалися у  Києві та Москві, де планувалася персональна виставка, якій перешкодила війна. На той час художниця обрала для себе улюблену тему – квіти. Склався її унікальний особистий стиль, самобутня манера і прийоми живопису. Вона працювала лише саморобними пензликами, тонкими, як голка, з 2-3-х волосинок, що надавало можливість прописувати найдрібніші прожилки пелюсток квітів та листя. Цих пензлів в неї було до 100 одиниць. Вона дуже ретельно проробляла кожен міліметр великих полотен, тому одну картину могла виписувати 1-2 роки.      

    Катерина Білокур майже ніколи не зривала квітів. Вона могла розпочати писати картину ранньої весни, коли з’являлися перші квіти малюючи їх прямо на полотні по черзі з натури, ставлячи мольберт там, де вони росли, і закінчити пізньої осені. Ось чому на її полотнах природно сплітаються квіти різних пор року. Білокур часто повторювала, що квіти живі, вони теж мають душу, як і людина. Все подвір’я художниці було в квітах. Всюди діставала насіння,  коріння і висаджувала в землю. І всім, хто просив нарвати квітів, пропонувала викопати та пересадити.

     Ось як шанобливо розповідає про художницю український письменник-фантаст Олесь Бердник: «Згадай нашу землячку Катерину Білокур! Яка дивовижна містерія духу! Квіти сказали мені, що в Катерині втілилася сама душа флори, глибина, краса квітки. Рослинний світ послав її між люди для великого таїнства тотожності, щоб показати нам, тихо, ненав’язливо, доступно – спів єдність доль квітки й мислячої істоти Землі… Катерина безмовно й самозречно показала нам таку глибінь і одухотвореність квітки, що лише сліпий духовно й чуттєво не може цього побачити. Чи можна після її подвигу нищити квіти, толочити їх, бездумно кидати таємничих посланців краси під ноги? Ось де … критерій правдивості».

      На жаль, художниця створила небагато картин, бо дуже ретельно і тому повільно працювала і час для малювання треба було знаходити в перервах від селянської праці. Ці роботи здебільшого знаходяться в декількох музеях – у Богдановці музей-садиба Катерини Білокур, в Яготинській картинній галереї, Полтавському художньому музеї та у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва (м. Київ).

     Але Миколаївський обласний художній музей ім. В.В. Верещагіна не міг залишитися осторонь від цієї знаменної дати – 115-річниці від дня народження видатної української художниці Катерини Білокур і приготував тематичну програму  «Диво-квіти Катерини Білокур», у якій розповідає про складне життя та унікальну творчість цієї майстрині.

 

 

 

Любов Запісочна

 

Лектор МОХМ ім. В.В. Верещагіна

 

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив