Николаевский областной художественный музей  имени В. В. ВЕРЕЩАГИНА

 
Адрес: г.Николаев, 
ул. Большая Морская, 47
 

Телефоны:

 (0512) 37 23 67
 (0512) 37 23 53
 
E-mail: museum0@ukr.net
 
 
 
Українське козацтво в образотворчому мистецтві
Публикации

 

«Усім славен запорожець –

По усьому краю,

На всю Україну».

(Українська народна пісня) 

В сучасних умовах переосмислення історії України помітно зріс інтерес до такого його яскравого феномена як українське козацтво. Адже козак – уособлення українського ідеалу чоловіка-воїна, що прагнув до волі і свободи, був наділений такими психологічними рисами, як мужність, хоробрість, чесність, працьовитість.

Олександр Середюк, відомий український історик у своїй книзі про козацтво «Лицарі Степу» відзначає, «що запорізьке козацтво залишило глибокий слід не лише в державотворенні України, а й образотворчому мистецтві». Він висловлює справедливу думку: «Це ще раз свідчить про велич і значимість козацтва, бо ряд художників великі періоди свого життя і кращі твори присвятили саме цій темі. Лише в 1900-их роках С. Васильківський написав більше десяти акварелей з побуту запорожців і залишив нам типові їх образи, про які я згадав у книзі. Козацькі сюжети змальовував Т. Г. Шевченко. Соковито проілюстрував побут і боротьбу козацтва А. Базилевич, І. Рєпін, Т. Калинський, М. Дерегус, Л. Жемчужников, Ю. Брандт, М. Пимоненко, Ф. Красицький, А. Манастирський, – загалом близько 30 репродукцій цих художників використано у книзі. Образ Козака Мамая з народних картин подається в одинадцяти варіантах. Вміщено чимало гравюр, літографій, графічних малюнків, а це – яскравий доказ феномену козацтва і в образотворчому мистецтві».

Використання творів образотворчого мистецтва про козацтво для ілюстрування історичних праць, робить ці дослідження більш яскравими та надає можливість читачам більш глибоко відчути епоху та події минулого. Ще більшого враження як пізнавального, так і естетичного можна зазнати познайомившись з оригіналам художніх творів на тему українського козацтва, які зазвичай експонуються в музеях та галереях. 

Миколаївський обласний художній музей ім. В. В. Верещагіна експонує твори присвячені козацтву в своїй постійній експозиції, а також активно презентує їх на виставках. До 25-річчя Незалежності України в музеї було відкрито дві виставки, присвячені українському образотворчому мистецтву. Експозиція виставки під назвою «Українське декоративно-ужиткове мистецтво», в експозиції якої було представлено 112 творів декоративно-ужиткового мистецтва (ткані та вишиті рушники, писанки, витинанка, кераміка, витвори зі скла, шкіри та ін.), включала в себе і декілька оригінальних творів на тему козацтва: гобелен «Козацькі залицяння» Інни Черкесової, тканий рушник «Йшов козак чистим полем» Тетяни Базилевська-Барташевич, шкіряна шкатулка «Козак Мамай» Г. Ковальчука та ін.

Ліричний образ козака виразно постає у гобелені «Козацькі залицяння» миколаївської мисткині Інни Черкесової (1952 р. нар.). Визнаний майстер декоративно-ужиткового мистецтва, член НСХУ, професор І. Черкесова розпочинала творчість як графік, бо закінчила Кубанський державний університет за фахом «художня та тематична графіка». Згодом віддала перевагу ткацтву. З 1991 р. вона поєднує творчість з педагогічною діяльністю. У творах Інни Черкесової знаходять своє звучання античні скіфські та українські народні мотиви. Майстриня брала участь у багатьох групових виставках, відбулося декілька персональних виставок. Виконаний в українському народному стилі гобелен «Козацькі залицяння» (1992), був експонований на всеукраїнській виставці «Південні метаморфози» (Київ, грудень 1998 – січень 1999), а згодом поповнив колекцію МОХМ ім. В. В. Верещагіна.

Композиція гобелену ««Козацькі залицяння» двофігурна, монументальна, симетрична, врівноважена. Матеріал виробу – вовна. Гобелен зроблений на вертикальному верстаті з застосуванням гобеленової техніки ткання. На сіро-вохристому тлі зображена українська дівчина в національному вбранні з коромислом у правій руці. Поряд – молодий козак у святковому вбранні з люлькою у правій руці. У чотирьох кутках гобелену виткані листя та квіти. Врівноважують композицію зображення двох відер унизу та двох птахів угорі. В цій роботі автором закладена символіка українського світогляду. Дівчина та хлопець – символ жіночого та чоловічого. Краса дівчини – довга коса, підсилює її зв'язок з природою, жіночність. Коромисло з відрами також характеризує жіночність, бо жінка має бути «тихою і лагідною як вода». Козак в шапці – має бути господарем, і ні перед ким не знімати шапки, тільки перед Богом, заходячи в храм. Чорні вуса – символ мужності. Люлька також символ справжнього козака: сміливого, розсудливого, енергійного. Жар-вогонь завжди символізував у світогляді українського народу чоловічий аспект. Ритмічно поєднані елементи композиції гобелена підкреслюють рух і динаміку сюжету. Важливе значення для виразності образів має колір. Співвідношення кольорів у поєднанні білого, чорного, червоного, брунатного, їх гармонійні повтори створюють чіткий мажорний кольоровий ритм.

На виставці «Українське декоративно-ужиткове мистецтво» було представлено 7 творів Тетяни Базилевської-Барташевич члена Миколаївського обласного народного творчого об’єднання художників-аматорів та майстрів «Прибужжя», члена Миколаївського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслуженого майстра народної творчості України, лауреата обласної премії ім. Миколи Аркаса (2010). Це витвори ручного ткацтва – ткані рушники. Мисткиня володіє багатьма техніками ручного перебору і може прикрашати рушники геометричними та геометризованими узорами, що створюють оригінальні авторські орнаменти.

Неповторний творчий стиль ткалі Тетяни Базилевської-Барташевич сформувався під впливом двох різних ткацьких регіональних шкіл: північної (північний схід України, м. Кролевець Сумської області) та південної (Миколаївщина). Тетяна Базилевська-Барташевич (1959 р. нар.) закінчила Кролевецьке профтехучилище (нині Кролевецьке вище професійне училище), відділення «художньо-декоративне ткацтво». Вперше взяла участь у виставці у 1979 р. Персональні виставки відбувалися у 1986, 1996, 1999 у Миколаєві. У 1999 та 2014 відбулися персональні виставки творів майстрині у МОХМ ім. В. В. Верещагіна.

Рушник Тетяни Базилевської-Барташевич під назвою «Йшов козак чистим полем», що експонувався на виставці «Українське декоративно-ужиткове мистецтво» (2016), присвячений автором темі козацтва. Тканий рушник являє собою декоративну композицію візерунків, витканих крупними та дрібними формами на полотнищі. Для нього характерні геометричні узори – смуга, гострокутна розетка, ромбовидні фігури у різноманітному уложенні. У представлених рушниках майстриня вдало використовує складний комплекс архаїчної геометричної орнаментики, де переважають ромби (прості, ускладнені гачками та подовженими сторонами). Малюнок рушника зосереджується на краях, а центр залишається вільним від орнаменту. Строга ритмічність у розміщенні кольоронасичених коричневих та жовтих смуг орнаменту, які чітко виділяються на білому полі, надає рушнику риси емоційної виразності, своєрідно передає сильний та впевнений поступ козака. Філігранна техніка ткацького перебору робить узори рельєфно-пластичними.

Останнім часом у Тетяни Базилевської-Барташевич з’явилися учні, яким вона щедро передає свій багатий досвід. Вона усвідомлено відроджує традиційне українське мистецтво – художнє ткацтво.

Для творів українського декоративно-ужиткового мистецтва характерний широкий діапазон тем. Своєрідно вирішено історичну тему пов’язану з історією українського козацтва у виробах зі шкіри. Таким яскравим прикладом є шкіряна шкатулка «Козак Мамай», виконана Г. Ковальчуком у 1992 р. Образ козака Мамая – народного героя, борця за волю та справедливість автор вирішує у традиційному ключі, зберігаючи віками усталену композицію образу. Зображення на шкірі виконане специфічними прийомами формоутворення та оздоблення.

 

Виставка «Україна – єдина країна» (2016), присвячена 25-річчю Незалежності України мала на меті привернути пильну увагу глядачів до творів живопису та графіки із фондів МОХМ ім. В. В. Верещагіна, створених українськими митцями упродовж 1940 – 2010-х рр. Всього на виставці було представлено 65 експонатів, серед яких переважають живописні полотна. Це твори як корифеїв українського національного мистецтва ХХ ст., так і роботи сучасних талановитих українських художників. За задумом музейників, сім комплексів виставки представляють (хоча й доволі умовно) мистецьку Україну за географічною ознакою (за областями та регіонами).

До складу третього комплексу виставки – «Художники Центральних областей України та Південного Сходу» – входив твір черкаського художника Василя Цимбала (1952 р. нар.) «Тече вода в синє море», присвячений темі козацтва. Ця картина надійшла до колекції музею у 1991 р. з ДХВ МК УРСР. Робота виконана в декоративному стилі яскравими насиченими кольорами, що відповідають мажорному духу художнього твору, який прославляє звитягу, мужність, волелюбність славних представників українського визвольного руху за незалежність України – козаків. У центрі картини зображено трьох козаків-вершників, які виступають у похід, про що свідчать стяги та зброя, які вони тримають. Козаки постають в образі непереможних, майже казкових лицарів. Урочистого звучання надає картині не тільки чітка та ритмічна композиція, а й колорит. Сміливо та розкуто енергійними мазками змальовує автор білого, гнідого та червоного коня, звертаючись до символічного значення кольорів. Угорі (зліва та справа від вершників) – декоративне зображення сільської вулиці, що складається з чепурних хатинок, на дахах деяких з них видніються написи: «Запоріжжя», «люлька», «шабля» та ін. Тло картини виписане локальними площинами білого, жовтого, червоного. Робота написана автором у 1990 р. напередодні важливих історичних подій в Україні, вона свідчить про великий інтерес автора до історії своєї Батьківщини, яку іноземці часто називали «Козацька земля», «Країна козаків», «Козацька республіка».

Козацтво – унікальний феномен світової історії. Його формування, розвиток та еволюція пов’язані з основними історичними подіями в Україні. Історія вітчизняного козацтва – це історія перемог і трагедій, падінь і злетів. По-різному можна оцінювати діяльність гетьманів Івана Виговського, Івана Мазепи, Богдана Хмельницького та ін. У той час Україні не вдалося створити власну державу. Але в боротьбі за волю формувалася українська нація. Немає сьогодні в Україні території, не пов’язаної з діяльністю козаків. Історія України XVIXVIII ст. – це цікаві, героїчні і, мабуть, найяскравіші сторінки нашої історії. Це частина нашої культури. «Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як символ його прагнення до свободи, демократії та національної незалежності, забезпечило появу в ній нових стереотипів мислення», – пише О. Гуржій, автор книги «Історія козацтва. Держава – військо – битви».

На сучасному етапі розвитку державності України, осмислення суспільством власного мистецького спадку, звернення до теми «Українське козацтво в образотворчому мистецтві» у МОХМ ім. В. В. Верещагіна видається актуальним як ніколи. На жаль, в постійній експозиції музею представлена невелика кількість експонатів, що відповідають темі. (1. Невідомий художник. XVIII ст. «Портрет Богдана Хмельницького». 2. Невідомий художник. XVIII ст. «Портрет М. Миклашевського». (Копія з портрету, що не зберігся). 3. Невідомий художник. «Портрет Н. Д. Розумовської». (Копія з роботи Г. А. Стеценка (?)). Однак це не шкодить іншій меті – демонстрації та вияву кращих естетичних якостей музейних експонатів – портретів представників козацтва. Ці портрети представляють художні образи різних за статусом представників українського козацтва: гетьмана, полковника запорізьких військ, козачку за походженням матір останнього гетьмана України. Сусідство таких робіт видається дуже цікавим. Адже портрет завжди відіграє особливу роль у житті кожної нації – не лише мистецьку, а й соціальну, відображаючи її менталітет та зберігаючи для майбутнього національний типаж.

Музей пропонує глядачам розглянути представлені в експозиції, три живописні роботи портретного жанру, в яких відтворені непересічні особистості – Богдан Хмельницький, Михайло Миклашевський, Наталія Розумовська. Упродовж століть засоби художньої виразності, за допомогою яких художники відтворювали образи своїх сучасників, змінювалися, відповідно, до пануючих у той чи інший час, основних напрямків та течій образотворчого мистецтва. Важливо при цьому розглядати портрет не тільки як продукт національних художніх шкіл, а як історико-мистецьке явище. В екскурсії піде мова як про портретованих осіб, представників козацтва, так і про портрет як жанр живопису з його характерними художньо-стильовими особливостями.

«Портрет Богдана Хмельницького» пензля невідомого художника XVIII ст. надійшов до збірки МОХМ ім. В. В. Верещагіна з Київського музею українського мистецтва (нині НХМУ) у 1948 р. На полотні зображено Б. Хмельницького, який у правій руці тримає булаву, а в лівій – хрест. Угорі над головою надпис: «Зиновій Богдан Михайлович Хмельницький Гетьман войська запорозького Его царського Величества». У портреті невідомий живописець відтворив образ немолодого втомленого життєвими негараздами, але вольового та мудрого чоловіка.

Представлений у музейній експозиції живописний портрет Богдана Хмельницького, написаний за однією з трьох гравюр Г. Гондіуса, про що авторитетно заявляє науковець П. Білецький у своїй книзі «Український портретний живопис XVIIXVIIІ ст.»: «Доводиться жалкувати, що жодного написаного з натури портрета Богдана Хмельницького не збереглося. Переважна кількість його пізніших портретів написано за гравюрою Г. Гондіуса, голландського художника, який працював у Гданську. Найстаріші з них виконані не раніше кінця XVII – початку XVIII ст. Очевидно, ця гравюра визнавалася найдостовірнішим зображенням прославленого гетьмана (були й інші, створені в Голландії та Італії, несхожі на неї, але реплік вони не залишили). У розпорядженні Гондіуса, очевидно, був пророблений в деталях оригінал. Важко сказати, був це олійний портрет, або, що ймовірніше, рисунок. За цим оригіналом Гондіус створив три варіанти гравюри, майже тотожні. … У скуластому довгоносому обличчі гетьмана немає шляхетської пихатості. Він дивиться спокійно, майже сумно, впевнено, але не весело. Щоки його запали, на переніссі і чолі визначилися похмурі складки. Відчувається, що перед нами сильна, але втомлена людина. Так він міг виглядати в якийсь нелегкий момент свого життя. В образі Хмельницького є дещо значуще, але нічого героїчного і патетичного. Не таким малюється «батько Хмель» в українських думах. Важко допустити, що в оригіналі, за яким створювалася гравюра, було хоч би щось від іконопису. У будь-якому разі, все в ній відповідає духу західноєвропейського реалістичного живопису».

Типологія «Портрету Богдана Хмельницького» (XVIII ст.) невідомого художника неоднозначна: можуть бути прийнятними визначення як і «парсуна», так і «козацько-старшинський» та «репрезентативний». На портреті Богдана Хмельницького зображено в період його гетьманства.

У 1638 – 1646 рр. – Богдан Хмельницький був чигиринським сотником. Через переслідування з боку польського уряду він втік на Запорізьку січ. У січні 1648 р. очолив повстання, що переросло у національно-визвольну війну під його проводом, що тривала до 1654 р. 19 квітня 1648 р. Богдана Хмельницького обрали гетьманом.

Під керівництвом Хмельницького було здобуто перемоги під Жовтими Водами 1648, у Корсунській битві 1648, Пилявецькій битві 1648, Зборівській битві 1649, Батозькій битві 1652. Відбулися молдавські походи Хмельницького 1650 і 1652. За Хмельницького держава досягла найвищого рівня свого розвитку. Було здійснено ряд адміністративних заходів для організації військового та адміністративного управління в Україні. Богдан Хмельницький був видатним дипломатом, підтримував стосунки з багатьма державами. 1654 під його керівництвом відбулися Переяславська Рада, внаслідок якої було проголошено союз України з Росією. Хмельницький бачив цей союз як військовий, союз рівного з рівним, вільного з вільним. Після його смерті статті угоди було сфальсифіковано. Головне досягнення Хмельницького – утворення та формування Козацько-гетьманської держави, Війська Запорізького (1648 – 1782). У всіх галузях державного будівництва, зокрема війську, адміністрації, судівництві, фінансах, економіці, культурі, Хмельницький виступав як державний діяч великого формату. Це знайшло вияв у організації верховної влади нової української держави, яка об’єднувала всі стани українського суспільства.

Як свідчать літописці, 7 липня 1657 р. Богдан Хмельницький помер від розриву серця, довідавшись про поразку своїх військ під Варшавою. Велика туга огорнула Україну. Поховали Богдана за козацьким звичаєм, палячи з гармат і рушниць.

В XVII XVIII ст. Богдана Хмельницького вшановували як національного героя представники різних прошарків українського суспільства. «Батька Хмеля» оспівували кобзарі, його портрет став постійним атрибутом інтер’єру помешкань козацької старшини. Згодом з’явився і скульптурний образ героя. У Києві на майдані проти Софіївського собору, де після великих перемог радісно стрічали кияни свого гетьмана й оборонця, у 1888 р. поставлено пам’ятник Богданові Хмельницькому – славному синові українського народу. І до сьогодні багато українських художників звертаються до образу Богдана Хмельницького, вшановуючи його пам'ять.

В музейній залі експонується «Портрет М. Миклашевського» невідомого художника XVIII ст., що надійшов до колекції музею у 1964 р., – яскравий приклад українського барокового портретного живопису.

З другої половини XVIII ст. картина українського портретного малярства помітно ускладнюється. Поряд з архаїчною і вже усталеною канонізованою манерою посилюється вплив світського європеїзованого напрямку, який поширювала Імператорська петербурзька Академія мистецтв, створена у 1757 –1764 рр. Ці зміни відбувалися в міру того, як змінювався характер і стиль життя козацької старшини, більшість якої поступала на російську службу. В останній чверті XVIII ст. з’явилися нові стильові напрямки – рококо, класицизм. Однак в українському портретному малярстві продовжує панувати бароко.

Упродовж XVIII ст. збагачувалася типологія і тематика портретного мистецтва, урізноманітнювалася видова градація жанру, зростала роль художніх засобів, якими досягалося нюансування складного внутрішнього світу особи. В українському портреті склалася група портретів за призначенням: ктиторський портрет, епітафіяльний (в т.ч. як його різновид натрунний), іконопортрет та світський портрет.

У творах, так званої, української парсуни відчувається вплив бароко, цього провідного стилю епохи, який органічно поєднався з національними традиціями українського малярства. В художній інтерпретації українського барокового портрета, в системі його монументального і декоративного узагальнення проявився стійкий і нерозривний зв'язок з народним мистецтвом, що надав йому самобутнього відтінку.

Сучасна трактовка художньо-стильового змісту портрету Миклашевського – «козацько-старшинський», «ктиторський», «репрезентативний», «епітафійний».

Для детального з’ясування особи портретованого важливе значення має напис на портреті, який внесено в каталог.

Дані за каталогом «Николаевский государственный художественный музей им. В. Верещагина. Каталог. Выпуск I» говорять про твір таке: «478. Портрет полковника М. Миклашевского. Копия с несохранившегося портрета. Х., темпера, 182х96. Внизу: Михаиль Миклашевскый. Его Царскаго Пръесвътлаго Величества войскъ Запорожскихъ полковникъ Стародубовскій блаженный и приснопямятный создатель въ сей Видубицкой святой обители двухъ каменныхъ храмов одного въ память бывшаго въ Колоссаехъ чудесе отъ Архистратига Михаила, а другаго с трапезою – св. Великомученика Георгія. Бывши на брани 1706 года, убитъ шведами въ польском мъстечкеъ Несвижъ. Въ семъ рукотворенномъ храмеъ тъломъ, душею же въ вышнемъ – нерукотворенном почиваетъ. Въчная ему буди память».

Напис на портреті історично засвідчує заслуги перед Видубицьким монастирем та героїчну смерть М. Миклашевського. Але живописець не наділяє образ героїчними рисами, хоча підкреслює його набожність атрибутами (розп’яття на столі). Обличчя Миклашевського далеке від ідеалізації. Живописець реалістично відтворив образ лисуватого, з вусами та короткою бородою чоловіка. У нього виразні з припухлостями очі та тонкий ніс. Родовитість М. Миклашевського підкреслює, відтворений художником герб Миклашевських (українських поміщиків з козацько-старшинського роду).

Возвеличенню образу Михайла Миклашевського сприяє сповнена гідності постать портретованого та булава в руці, як символ влади. Цій меті слугує ретельна виписка дорогоцінних аксесуарів, найдрібніших складних візерунків коштовних східних тканин, барочних завитків підставки розп’яття та рамки гербового картуша. Великий імпозантний портрет Михайла Миклашевського є концентрованим вираженням художніх якостей, які підкорені естетичній і образній концепції українського портрета, що проіснувала без суттєвих змін композиції та інтерпретації образу особи до кінця XVIII ст.

За типом і образним змістом він дійсно близький до лицарських і шляхетських портретів, поширених на західноукраїнських землях, але в самій системі живописного втілення немало відмінностей. Велич композиції, витонченість лінійних ритмів і контурів, узагальненість кольорових плям, багатство орнаментальних і декоративних форм – все це надає портрету живописної та монументальної виразності.  

Багато з вищесказаного прийнятно й для художньої характеристики експонованого у музеї твору – «Портрет Н. Д. Розумовської» (Копія з роботи Г. А. Стеценка (?)) невідомого художника, який поповнив музейну збірку в 1948 р. з ДМУОМ УРСР (нині Національний художній музей України). Для стислої характеристики цього портрету можуть бути застосовані визначення «козацько-старшинський» та «репрезентативний».

Представляє великий інтерес і портретована особа (Наталія Розумовська), і варіанти авторства портретного твору (Г. Стеценко, Хойзер Генріх Готліб). У будь-якому разі ми маємо вартісну копію з оригіналу, яку виконав невідомий художник.

Поки що наукова спільнота МОХМ ім. В. В. Верещагіна дотримується думки, що «Портрет Н. Д. Розумовської» – це копія з роботи Г. А. Стеценка (?), хоча й має в цьому сумніви, про що вказує знак питання на етикетці та інших позначеннях твору (каталог та ін.). Однак науковці Національного художнього музею України уже публічно поділилися своїми новими здобутками атрибуції портрету Н. Д. Розумовської, що дуже схожий на портрет Н. Д. Розумовської із колекції МОХМ ім. В. В. Верещагіна.

За результатами досліджень сучасних українських мистецтвознавців встановлено, що твір невідомого художника «Портрет Наталії Дем’янівни Розумовської» (П. о., 95х77, НХМУ, Ж-183) є копією невідомого художника з портрета Н. Розумовської Хойзера Генріха Готліба 1746 року. Науковець Лариса Членова вважає, що цей портрет помилково приписувався Григорію Стеценку на тій підставі, що художник перебував при дворі Кирила Розумовського у Батурині.

Цей портрет дуже схожий на музейний твір, пензля невідомий художника «Портрет Н. Д. Розумовської» (Копія з роботи Г. А. Стеценка (?)). Можливо, що і музейний портрет Н. Розумовської також може бути копією з роботи Хойзера Генріха Готліба. (Припущення автора статті).

На портреті змальовано немолоду жінку з красивим, але пожухлим обличчям. Вона вбрана пишно і дорого. На голові модний аксесуар того часу – головний убір «кораблик». Коштовні персні та брошка свідчить про її високий суспільний та майновий стан. Але все-таки, щось заважає вважати її світською пані. Художник не приховує її натруджені не випещені руки, обличчя не сяє аристократичною білизною. Перед нами жінка – проста українська козачка, якій судилося ввійти в історію завдяки своїм синам, звідати за життя нечуваних розкошів та шани.

Наталія Розумовська – дружина простого козака Григорія Розума, мати двох синів Олексія та Кирила, що примхою долі з низів були піднесені до вершин влади і багатства у Російській імперії XVIII ст. Кирилу Розумовському судилося стати останнім гетьманом України.

Олексій Розумовський зробив блискучу кар’єру при російському дворі. Існує припущення, що у 1742 році він став чоловіком Єлизавети і тому брати Розумовські одержали графські титули та титули генерал-фельдмаршалів.

Завдяки клопотанням Олексія Розумовського у 1747 році виходить царський указ про відновлення гетьманського правління в Україні (справа в тому, що з 1734 року гетьманство в Україні було скасоване).

В лютому 1750-го року на козацькій раді у Глухові Кирило Розумовський був обраний гетьманом Лівобережної України, або, як її тоді було прийнято називати у Петербурзі, Малоросії. У своєму правлінні Лівобережною Україною (яка одержала в той час місцеву назву Гетьманщини) К. Розумовський орієнтувався на ідеал освіченого абсолютизму, що утверджувався тоді у провідних державах Європи. Гетьманщина знову стала автономним, у межах Російської імперії, державним утворенням, що включало також Київ (до виведення його з підпорядкуванням гетьманові у 1755 р.) і Запоріжжя. Йому вдалося провести реорганізацію козацьких військ та створення при гетьманові інституційно оформленого старшинського дорадчого органу із законодавчою ініціативою – Генеральних зборів. За К. Розумовського статус козацької старшини зрівнявся зі статусом російського дворянства та польської шляхти, однак ця верста не стала замкнутою.

Після смерті Єлизавети Петрівни (24 грудня 1761 р.) імператором став Петро ІІІ. Однак влада його тривала недовго. Незабаром імператрицею стала Катерина ІІ. Вона змусила К. Розумовського написати прохання про відставку з усіх постів, і, насамперед, зректися гетьманства. Гетьманський уряд було скасовано.

10 листопада 1764 р. вийшов указ про ліквідацію українського гетьманства.

Понад 30 р. прожив К. Розумовський за межами України. І тільки у 1794 р. він повернувся на батьківщину та оселився в Батурині, де прожив останні 9 років життя. Там він і помер 3 січня 1803 р.

Олексій і Кирило Розумовські ніколи не забували про свою матір, дбали про неї, кликали до себе у столицю. Але Наталія Розумовська, не звикла до розкошів і світського життя, надала перевагу тихому життю у провінції.

Портрет Наталії Розумовської завжди приковує до себе увагу глядачів, перш за все, незвичною зовнішністю жінки. Але відтепер, знаючи персональну інформацію, ми сприймаємо її і як особу, що вплинула на хід української історії, народивши синів Олексія та Кирила, продовжувачів козацького роду, які в міру своїх можливостей намагалися дбати про Україну в нелегкі для неї часи.

Художньо-історична цінність музейного твору «Портрет Н. Д. Розумовської» (Копія з роботи Г. А. Стеценка (?)) невідомого художника дуже велика. Цей твір чекає ґрунтовного наукового дослідження в світлі сучасних тенденцій мистецтвознавства.

Знайомство з експонатами музею може стати приводом для глибокого вивчення історії України, з’ясування ролі козацтва у формуванні національної державницької ідеї. Актуальну думку про значення козацтва в історії України висловив О. Гуржій в книзі «Історія козацтва. Держава – військо – битви»: «Тріумфом козацьких державотворчих традицій став серпень 1991 року, коли незалежна Українська держава постала як реальність. Значення козацтва в історії України, незважаючи на вагомий історіографічний доробок, до кінця не усвідомлене ще й сьогодні. Вчені продовжують шукати пояснення причин появи та з’ясування сутності цього соціально-національного феномена».

За допомогою творів образотворчого мистецтва, в т. ч. і козацьких портретів, музейне середовище плекає, розвиває у глядачів не тільки любов до рідної нації, а й ту розумову свідомість вартості своєї нації, що зветься національними гордощами.

 

Лідія Одегова,

завідувач науково-методичного

сектору МОХМ ім. В. В. Верещагіна.

 
 
 
Сайт создан в студии Мотив